Тбілісі, частина 2

Зупинялись в недорогому Hostel Georgia неподалік від вокзалу. Ходили повз музей Піросмані та перевіряли, чи не відкрився. Ні, не відкрився. Ось ще одна фотка крізь решітку:

Подвір'я будинку музею (вул. Піросмані, 29).

Розклад казав, що музей мав би працювати.

Йшли до парку Муштаїді пішки, задля того, щоб подивитись на дитячу залізницю. По дорозі бачили розлогу антенну:

Стадіон «Динамо» пропонує концерт з дуже еклектичним списком учасників.

Іржа в архітектурі. Красиво.

Залишки домофону на випадковому під'їзді.

Нутрощі іншого випадкового під'їзду — загальний балкон з виходом у внутрішнє подвір'я.

Парк Муштаїді — увесь парк! — був зачинений через релігійні свята! Навіть не можна було в тіні дерев посидіти! Так само як і з музеєм Піросмані, довелося сфоткати щось (дитячу залізницю) через огорожу.

Приємно намальована вівця на вагоні дитячої залізниці.

Трохи далі вхід до парку таки знайшовся: в кільці дитячої залізниці є один житловий та декілька нежитлових будинків, до яких є проїзд. З того проїзду й можна було зайти в парк. Але ми вже не пішли.

Локомотив Тбіліської ДЗ.

Повернулись до центру, щоб потрапити на ще одну канатку та фунікулер. Не підготувались вдома: ця інша канатка не працювала. На ній в 1990-му році трапилась серйозна аварія (див. на англ. Вікіпедії Tbilisi cable car crash). Над дахами стирчить опора:

Ну, що ж. Лишилося йти на фунікулер. Йшли бічними вулицями. Бачили щось, схоже на друкарський станок, вкопане у землю.

Штучне листя по всій стіні будинку.

Верхня станція фунікулера трошки нагадує урядову будівлю.

Будиночки. Ах, як красиво! Купа сходів! А піаніно як  затягнеш?

Цікава стара автівка. Назва «wepeke» не гуглиться. Сильно модифікований «горбатий» ЗАЗ-965?

Фунікулер до парку Мтацмінда на горі, яка так само називається. Проїзд фунікулером сплачується окремою магнітною карткою. Та, що для метро з канаткою — не піде. Картку повернути не можна, на відміну від картки метро. Картка коштувала два ларі, але це тільки сама картка. Щоб поїхати, потрібно було ще два ларі.

В парку робити нема чого, окрім як дивитись згори на місто. Звідусіль звучала попсова музика та реклама з гучномовців.

Залишки шашличної слугували рамкою для панорами Тбілісі.

Колесо огляду за окремі два ларі. З колеса видно автомобільний тунель.

Центр керування надзвичайними ситуаціями. Якщо в Сакартвело телефонуєш на номер 112, то слухавку підіймають десь в цьому круглому будинку.

Звідси видно й Ортачальську ГЕС.

Вниз з парку пішли пішки маленькими вулицями. Цікава дірка:

Чиясь «антимансарда» під стелею арки.

Сучасні технології замість людських мов.

UPD: через декілька років я відсканував той код. Там закодовано наступне: smsto:93344:847. Моя мобілка нічого з цим не робила, в ній жодна програма не прив'язана до схеми «smsto:».

Задум мав бути такий: телефон мав би створювати есемес на номер 93344 з текстом 847.

Картліс деда крізь проміжок між будинками вулиці Ладо Асатіані.

Старі будинки на цій вулиці Ладо Асатіані розвалювались.

Тріщини та розпис на стелі.

Тріщини на фасадах.

Повернули на вулицю Бетлемі. Тут все будувалося та ремонтувалося, окрім колоритних старих будинків. Звідси ще ракурс на статую «Мати Картлі».

Зайшов у ботсад (1 ларі). Відвідав той місток, який бачив згори. З того містка видно лише маленький водоспадик заввишки метра півтора.

Далі в ботсаду є ще один водоспад, на тому ж струмку Самархахеві. Це вже два помітних водоспади в місті, які я бачив. Мабуть, з таким карколомним рельєфом є ще водоспади (онлайн-карти підтверджують). Круте місто Тбілісі. Вид здалеку:

Вид з туристами.

Вид з мостика над водоспадом.

Вночі першого дня в Тбілісі ми, коли йшли до станції метро «Авлабарі», чули, як щось журчить та крапає. Цього разу ми йшли тут вдень, та побачили, що прямо з кручі течуть грунтові води. Перехожий місцевий сказав, що це називається «Срібні сльози», але я поки не зміг знайти тому підтвердження.

На цьому обриві стоять будинки, серед яких цей палац «Сачіно» цариці Дареджан, 1776-го року побудови:

Прямо під обривом пролягає одна з важливих доріг міста.

Двоповерховий міст Бараташвілі: машини зверху, пішоходи знизу.

Зверху теж є тротуари для пішоходів по боках автодороги. В одному з тротуарів була дірка, крізь яку було видно нижній пішохідний перехід та людей на ньому.

Ось і все. Поїли, подивились на телевежу з нічною підсвіткою, та пішли на маршрутку № 37 «залізничний вокзал — аеропорт».

Літак пролетів біля Ельбруса. Кажуть, що нелегко побачити його верхівку без хмар.