Подорожі 79 дописів з фотографіями
Львів
Цитадель, Високий замок, Личаковський, Погулянка та біля цих топонімів.
Туристи які поїздом до Львову приїздять, мабуть, мають теплі почуття до цієї трамвайної диспетчерської. Можна з них гроші брать за екскурсію всередину, мабуть.
Ранок. Рухаємось Городоцькою вулицею.
Коли я раніше бував у Львові, то безхатьків було менше.
Через ремонти доріг деякі трамвайні маршрути у напрямку центру тимчасово змінились або зупинились.
Стоси бруківки чекають свого часу у бічних вулицях..
В цьому будинку, десь на третьому поверсі, жив польський письменник Станіслав Лем. Це ніяк не відмічено на будинку. Адреса Богдана Лепкого, 4. Але це не цікаво.
В місті роблять велодоріжки. Подекуди вони трапляються в дивних місцях: ось одна йде метрів 50 посеред дороги окремою смугою.
Всередині старого будинку площа Ринок, 29 (в «пасажі Андреоллі»). Дерев'яні сходи, вмонтована у стілець попільничка, зачинений вхід на дах.
На площі Ринок все добре. Башту ратуші зачинено на ремонт.
Кажуть, що ці сердиті, схожі на собак, фігурки зображають дельфінів.
Національний музей на вулиці Драгоманова теж зустрів табличкою «зачинено».
Я відокремився від поціновувачів музеїв та пішов куди сам забажав. Львівська цитадель. До неї видерся стежкою з вулиці Чайковського. Дерева тут ростуть так, як їм заманеться. Їх висадили тут задля маскування вогневих точок за часів однієї з війн.
Видерся. Тут Велика максимільянівська башта №1. Її побудовано у 1854-му.
Біля входу в башту стоїть огорожка з зачиненою хвірткою, але ця огорожка закінчується неподалік, і можна залізти. Я не поліз, бажання не мав.
Навколо башти йде невеличкий вал, по якому я трохи обійшов. Побачив бетонну вогневу точку. Виявилося, що тут був концтабір Шталаг-328 німецьких фашистів під час другої світової війни. Німці й побудували цю вогневу точку. Прикрий світ, в якому ми живемо.
Щоб трохи підняти настрій від думок про агресивних ідіотів людства, тут є вид крізь рамку з листя на пагорб Високого замку.
Головну будівлю казарм Цитаделі зараз займає банк.
А от велика башта №2 живе свої найкращі роки. В ній зараз модний готель. Будівлю оновлено, та вона схожа на космічний корабель.
Навколо цитаделі є дрібні маленькі будиночки, сарайчики, і ось такий постапокаліптичний спортивний майданчик.
Цитадель відвідано. Спустився з неї вулицею Ф. Колесси.
В старому місті багато нових вказівників. Може і в новому місті теж такі є.
До цього разу ще ніколи не був на Високому замку. Сходив. відмітився.
З пагорба Високого замку видно майже усе місто в усі боки. Панорама з собором Святого Юра ось, наприклад. Тільки ввечері таксист поправив: «не собор, а церква. Собор — то у поляків». Добре. Я атеїст, мені що так, що так.
Пагорб, де стояв той Високий замок, зветься Замковою горою, і пагорб цей природний. На його вершині ще досипали штучний пагорб на честь трьохсотріччя історичної політичної події «Люблінська унія». Цей пагорб зветься «копець Люблінської унії». На ньому стоїть флагшток з нашим українським прапором, навколо якого є оглядовий майданчик. Видно багато чого звідти. Під самий верх йдуть сходи. В боці копця симпатично стирчить коріння.
Вид на «копець Люблінської унії» здалеку, з району Підзамче.
Подивився види. Спустився та пішов вулицею Барвінських до центру. Між цією вулицею та вулицею Лисенка ось такі дещо занедбані сходи через невеличкий лісочок.
Біля підніжжя — музей національно-визвольної боротьби у відреставрованій будівлі стрілецької спілки.
Уламочок башти біля музею.
Збіг обставин дозволив мені відвідати майстерню таксидермістів. Вперше? Так. Востаннє? Дуже ймовірно, що теж «так».
Нічний Львів після дощу. Йдемо на маршрутку на Сихів. який не фоткав, бо було вже темно.
Зранку за програмою поперлися до Стрийського парку їздити на дитячій залізниці. Але вона теж не працювала, бо перше вересня. Не дуже й хотілося.
Нещодавно пофарбований фонтан «Івасик-Телесик» непогано виглядає серед зелених дерев.
Депо дитячої залізниці ділить будівлю з бібліотекою. Бібліотека, щоправда, виглядає занедбаною.
Трансформаторна.
Половина скульптури біля невеличкого джерела в парку.
Закинута оранжерея неподалік від головного входу до парку. Мох красиво заліз аж до стелі.
Сходи в під'їзді будинку площа Ринок, 13.
Напівпідвал собору (церкви?) домініканців, куди ми зайшли разом з ідіотською екскурсією. Сюди можна і без екскурсії.
Цей будиночок номер 50 вулиці Пекарської має власну сторінку на Вікіпедії. Палацом Туркулів-Комелло він зветься. Його парадний фасад не дивиться на вулицю, тому, коли йдеш саме по вулиці, то можна цей палац навіть і не помітити. Ми рухались якось по сусідній.
Парк Погулянка має невеличку цивілізовану ділянку з дивними лавками.
Ще тут є ставки, а в них дивні водорості у великій кількості.
Диспетчерська та кінцева зупинка трамваїв маршруту 7, вид з Личаківського цвинтаря.
Личаківське кладовище — ще один з основних туристичних пунктів Львова. Теж відвідано, виходить. Тут скульптури. Шукав найстарішу могилу, але не знайшов. Виявилося, що вхід до цвинтаря платний. Додатково платними є дозволи на фотографування та відеозйомку, а також туалет. Звичайно ж, що безплатних входів декілька існує. Я вийшов через один такий.
lviv-lychakiv.ukrain.travel. Аж 10 гривень.
Лісові стежки в парку Знесіння. Ними я пішов до району Підзамче. Багато разів помічав, що моя мильниця не може передати рельєф в лісі, як ось на цій світлині.
Пішохідній міст через залізницю з'єднує вулиці Балкову та Ковельську.
Хтось викинув з вікна потягу класичну іграшку, якими торгують біля поїздів у Синельниковому Дніпропетровської області.
Будується ще церква. Грецько-католицька, в даному випадку.
Тут я вирішив перевірити, інтуїція помиляється, чи ні. Подумав: маршрутка з такого місця має йти обов'язково до центру. Сів у випадкову маршрутку №19 і почав дивитися, куди їду. Напрямок виявився протилежним до того, який мені потрібен. Виліз я на вулиці Богдана Хмельницького, це вже спальний район. Згори, з Високого замку, здавалося, що тут приємно. В реальності виявилось. що якось не дуже.
Дочекався будь-якого громадського транспорту в інший бік. Сів, подивився його маршрут. Виявилось, що цього разу таки до центру. Але ж повільно, як чорт. Так повільно, що я через п'ять зупинок вирішив пробігтися через залізничну станцію Підзамче до центру сам. Бачив якусь стару промзону, де багато закинутих заводів, та охайне підприємство яке просто розливає Кока-Колу.