Стамбул

Канатна дорога Мачка—Ташкішла. Довжина — 400 метрів. Чотири кабінки: Дві туди, і дві назустріч.

Під канаткою — парк Мачка.

Туристів в місцях паломництва та транспортних вузлах настільки багато, що з них можна побудувати новий міст через Босфор. Вийде цеглинка і з мене. Покладіть її десь вище, якщо можна.

Ось вулиця Істікляль. Незрозуміло, чим приваблює туристів.

Автомат для платного заряджання мобілок. «Заряджати» турецькою буде «шарж».

Одна з цікавинок — фунікулер Тюнель. Це сучасний поїзд у старому тунелі. Їхати лише пару хвилин, та зупинок теж лише дві.

Набережна в районі Ортакьой та Босфорський міст з автомобільним затором.

Тут, майже під мостом, знаходиться місце масового продажу фаст-фуду під назвою «кумпір» — це великі картоплини, запечені, вискоблені всередині та подані з начинкою на вибір клієнта. Наприклад, з мішаниною, яка нагадує салат «олів'є». Кумпіри разлітаються швидко. Кіосків з ними тут стоїть цілий ряд. Клієнтів — натовп. Їдять та трошки дивляться на кораблі з маленького шматка набережної, який не має огорожі.

* * *

Я не пішов в Айя Софію, бо черга занадто велика. Я в радянському союзі в таких не стояв.

Людей з інвалідністю в Айя Софію пускають без черги та безоплатно. Обов'язково мати посвідчення, неважливо, з якої країни.

Були черги і у палац Топ капи, і до цистерни, і у Долмабахчє. Хоча менші ніж до Софії, але зовсім неприйнятної для мене довжини.

* * *

Одна з вулиць Стамбулу проходить прямо крізь акведук Валента.

Стамбульське метро.

Стамбульський трамвай. Маршрут T1, можливо, зроблений саме для туристів, оскільки пролягає одразу біля декількох головних цікавинок.

Довелося поїздити у турецьких міжміських автобусах, які тут замість поїздів. Головний автовокзал Стамбулу — це багатоповерховий бетонний монстр.

З зовнішніх боків великого бетонного прямокутнику — причали автобусів. Каси — на внутрішньому боці. Кас дуже багато, та у кожного перевізника — власна, або декілька, окремі для різних напрямків. У «крутих» компаній-перевізників каси більші та численніші. Найкрутіша автобусна компанія в Туреччині називається «Metro».

Всередині прямокутнику — площа для під'їзду таксі та інших легкових машин. В центрі прямокутнику також знаходиться вхід до станції метро «Otogar», та кіоски з чаєм.

Пасажирам в автобусах дають пити, а в крутих компаніях ще якесь печиво. Додатково платити не треба, воно входить у ціну квитка. У спинки крісел вмонтовано екрани. Схоже, що то Андроїд-планшети. Там є декілька фільмів, трохи телеканалів, якась музика. Завжди є юсб-гнізда для флешок та заряджання мобілок. Флешку туди звичайно запхає тільки ідіот або шпигун... Іноді буває дуже повільний інтернет. Іноді в екранчик транслюється вид з камери спереду автобусу і це чудово. На фото видно систему HGS на екрані — це автоматичне стягнення сплати за проїзд шосе.

До екранчиків є й навушники. Мені завжди траплялись старі та зламані. Інших бачив, що користувались, мабуть, у них були робочі. Іноді в екранчиках є карта з поточним положенням автобуса. Функціонал, контент, інтерфейс та самі планшети різні в кожному автобусі.

Квитків на автобуси може не бути у пікові дні. купуйте заздалегідь. Одного разу ми так майже влипли у неділю ввечері. Якщо б серед нас не було моєї сестри, яка знає турецьку, то ми б не зрозуміли, що якийсь автобусний барига набирає неофіційно пасажирів дорожче у півтора рази. Якби поїхав без нас, то довелося б шукати ночівлю в Стамбулі.

* * *

Парк Гюльхане (трояндовий дім). Тут видно протоку Босфор та Мармурове море. Багато ресторанчиків з цінами для дуже багатих людей. Але власники не проти, якщо люди просто заходять подивитись на вид.

Стамбульські залізничні вокзали працюють як туристичні напівмузеї. Поїзди не їздять. По-перше, був ремонт колій, а по-друге турки мають якесь упередження проти поїздів. Надають перевагу автобусам. Ось каса вокзалу Хайдарпаша, яка не працювала.

Вокзал Хайдарпаша біля причалу Кадікьой стоїть красиво: висувається у море на якомусь пірсі, чи може то така берегова лінія тут. Звідси теоретично можна їздити на схід Туреччини.

Вокзал як літера «П». Верхня палка — це фасад з головним входом та касовий зал; бічні опори літери — всілякі кабінети вокзалу, можливо ресторан якийсь, хтозна. Посередині тієї літери тупикові колії, куди причалюють поїзди. Теоретично.

Вокзал Сіркеджі. Тут просто чекають туристів та не приховують того. Сюди наче причалював потяг в кіно «Східний експрес». А туристи всі ніби дивились той фільм і мають тяжіння до місця куди причалював поїзд. Вхід сюди безкоштовний. Стоять декілька вагонів, і в них можна заходити. Там, всередині вагонів, турист теоретично вгамовує те тяжіння до місць показаних у фільмі, який він навіть не дивився і безпардонно не хоче дивитись.

* * *

Місце з назвою Румелі Каваї — приємний відпочинок від великого міста. Тут тихо та багато рибальських човнів. Третій міст через Босфор будувався десь за три кілометри звідси.

На протилежному березі — Анадолу Каваї та гєнуезька фортеця.

Ще десять кілометрів на північ — потрапляєш до Румеліфенері, що означає «Румельський маяк». Спокійне, затишне селище біля чорноморського входу до протоки Босфор. Деяких не численних туристів приваблює сюди ця зустріч двох географічних назв.

Тут теж є залишки фортеці.

Вид на чорноморське гирло Босфору та місцевого собаку.

* * *

Повернулись до Ортакьою, сіли за гроші в паром та дістались Адалар (тур. «острови»), або, за іншими картографічними традиціями, Принцеві острови. Паром пливе, а чайка супроводжує. Знає, що дадуть їсти. Деякі підлі пасажири кидають чайкам щось неїстівне, а потім намагаються спіймати гарний кадр своїми телеоб'єктивами. З парому видно багато Стамбулу, серед іншого ось такий повністю забудований пагорб.

Пару годин пройшлися островом Бюйюкада (тур. «Великий острів»). Тутешні будинки схожі на декорації, в яких ніхто не живе.

З острова видно Стамбул.

Будівля, яка здалась найжвавішою з усього острова — місцеве відділення податкової. Податковий рай це тут.

Рух автомобілів на островах сильно обмежено, але повністю не заборонено. Бачив сміттєвози та поліцію. Трохи ідіотські кінні коляски возять туристів за немалі гроші одним маршрутом. Коней багато, та маршрут штиняє їхнім лайном.

Рибалки на тлі азійської частини Стамбулу.

* * *

Стамбул біля Кадикьою схожий на Берлін. Туризму ніякого нета, просто місто. Неформали тусять біля причалу.

Поїзд на лінії метро «Мармарай», яку відносно недавно викопали під Босфором.

Той самий поїзд зсередини.

* * *

Пливемо у паромі Золотим Рогом. Керманич кермує.

Вийшли на причалі Хаскьой. Тут не передбачені пішоходи. Тротуару для них менше ніж 40 сантиметрів.

Хто знається на Стамбулі, вже зрозуміли, що ми прямуємо до музею одного з головних багатіїв Туреччини — Рахмі Коча — дивитись на його автівки,

силуети чайок крізь трошки прозорий дах,

це гібрид музею та парку розваг. Сюди водять дітей групами. Тут, вперше і востаннє за моє перебування в Туреччині я побачив товар дешевший ніж 1 ліра, і це було морозиво за 75 курушів.

Турецькі солдати на сірому військовому дебаркадері.

Стамбульські затори — неприємна річ. Можна лише співчувати тим, хто має їхати крізь Стамбул у час пік.