Вже не вперше приїздив до Запоріжжя, та знов пішов тим самим маршрутом: вокзал, дитяча залізниця, музей на Хортиці, вокзал.
Запорізька дитяча залізниця — одна з найбільших та найбільш активних. Дуже можливо, що це найкрутіша взагалі. Маршрут вона має довгий, та має невеличкий зоопарк з серйозним тераріумом. Всім, хто був тут менше, ніж чотири рази, рекомендую відвідати.
Здається, це і був мій четвертий раз, та я більше сюди не хочу.
На відміну від минулих разів, коли можна було вільно рухатись вагонами, цього разу було повно пасажирів — через свята. Також зменшили свободи — в тамбурах поставили дітей, які контролювали закриття дверей та не дозволяли переходити з вагона у вагон.
Окрім залізниці тут є, як я вище писав, тераріум. Він досить серйозний: багатьох тутешніх рептилій я бачив у науково-популярних книгах про рептилій в дитинстві. Я не фоткав тварин, мені їх шкода. Маю фотку з минулих поїздок у Запоріжжя, яку клацнув хтось з друзів.
Через дощ ми залізли всередину тролейбусу № 3, проїхали весь довжелезний проспект, який тоді все ще носив прізвище Леніна, та вилізли на його кінцевій, де дочекалися поки дощ вщухне. Тут, на кінцевій, я вперше побачив новий феномен — таблички без назв зупинок.
Коли дощ таки вщух, пішли на Хортицю. Міст я сфоткав, а потім вже вдома на екрані роздивилися, що на його опорах лазили люди. Молодці, гарно проводили час.
Далі ходили в музей. Хоча я в ньому був раніше, виявилося, що зайти таки мало сенс, бо експозиція трохи змінюється. Потім ходили до декорацій з фільму «Тарас Бульба» неподалік, які імітують укріплене козацьке селище.
Добрі друзі показали нам пороги на Дніпрі. Ось я спеціально відібрав найнепомітніші, щоб тут повісити.
Скульптура на карнизі будівлі в Запоріжжі. Робочій та колгоспниця, рік побудови 1949.
Ділянка проспекту Леніна біля вокзалу була розширена, а рейки зроблено тихішими.