Мукачево

Маленька, симпатична залізнична станція «Карпати» у п'ятнадцяти кілометрах від Мукачева.

Біля станції на боці гори стоїть дачний замок давнішніх австро-угорських багатіїв на прізвище Шенборн. Зараз це санаторій, і замок є спальним корпусом №2. Вхід на територію санаторію є платним для туристів.

У замок заходити можна як з екскурсією, так і самотужки. Всередині нудота.

Людям показують всілякий непотріб, як то люстра «Мелюзіна», та розповідають божевільні астролого-нумерологічні міфи про зв'язок кількості вікон та башточок з календарем.

Краса знаходиться ззовні замку. Он яка хвоя в щілинах бруківки, тільки подивіться на неї.

Джерело не дуже красиве, але стоїть серед краси.

Кругообіг води.

Мукачево

Вихідні. Місто майже не працює. Спробую колись до цього звикнути.

Що працює: маршрутки, автобуси, декілька сільмагів, один мережевий фастфуд.

Хтось ріже повітря на гужовому транспорті.

Замок в Мукачеві гарний. Не зважаючи на погоду — жовтень, дощ, вітрисько — у замок ледве протовкнулись. Люди пруть у синіх дощовиках з поліетилену.

Тут якийсь експеримент над людьми. Вхід всередину замку вузький, завширшки в одну людину. Тут заходять та виходять одночасно. Людей сотні.

Екскурсоводи збирають людей в чималі отари, і такими отарами рухаються нутрощами замку. Як зупиняються, то повністю закривають тілами широкі проходи від стіни до стіни. Якщо зупинитись на місці, то можна почути одне й те саме від різних екскурсоводів та порівняти в них стилі розповіді.

З замкового пагорбу видно далеко. Каміння, стіни, види — красиво, а ось приміщення замку залишили відчуття повністю неживих. Як скелет, який було обглодано, та відбілено морозом, сонцем, дощами та вітрами.

На найвищому поверсі, в темряві моторошної кімнати серед іншого стоїть чучело теляти з двома головами.

Погода — собаку на двір не виженуть.

* * *

Жовта зебра пішохідних переходів — рівно по камінню бруківки.

Анатомічно некоректний лев слугує прикрасою будівлі та міста.