Луцьк

Вокзал.

«Кірха» спереду.

«Кірха» ззаду.

Дім скульптора Голованя неподалік. Місце рекламується на всіх офіційних туристичних вказівниках.

Бічні вулиці у ранковому світлі.

В Луцьку тече річка з назвою Стир. Наче нічого цікавого, а насправді вода приємна, прозора.

Народ ловить рибу, купається,

веслує.

Водяна рослинність доступна для огляду з одного з мостів.

Не є новиною те, що в Луцьку є відреставрований замок.

В замку є наступне: віконця,

пташенята голубів (оце я розумію — цікавинка),

та тональний перкусійний інструмент.

Йдемо до центру. Випадковий старий будинок.

Центр.

Знак «я♥луцьк» присутній.

Центр, але з боку, який є протилежним до фасадного.

Луцький музей Лесі Українки знаходиться в університеті, та потрапляння до музею задача не з простих. Потрібно сказати на студентському турнікеті «я до музею», та послухати інструкцію. Потрібно спочатку на другий поверх. Потім треба весь той поверх пройти до протилежного кінця. Потім там спуститись знов на перший. Пройти весь тепер вже перший поверх у зворотньому напрямку. Там будуть двері, які здаються зачиненими та такими, що з музеєм зовсім не пов'язані. За тими дверима буде майже темний коридор, в кінці якого світло ллється крізь вітражний портрет Лесі. Ви дійшли. Сам музей є кімнатою зі стільцями ISO та по-радянські оформленою експозицією з фоток, копій автографів, екземплярів видань. Працівники музею люблять свою справу та розповідають із задоволенням.

А ось вихід з музею був неочікувано простим. Нас випустили просто через одні двері на вулицю! Виявилося, що в стіні університету таки є непомітний вхід прямо до музею. Можливо, що ми прийшли у такий час коли тими дверями не користуються, наприклад тому, що ніхто до музею не приходить.

На деяких зупинках громадського транспорту висять аудіоколонки зі звуковою рекламою. Якщо він існує, то бог суддя тим, хто в цьому винен.