Харків

Історична табличка про Південну залізницю.

У харківському метро не можна фоткати. Назвемо це монополією на контент — бо фотки є на сайті харківського метрополітену.

В парку Горького є дитяча залізниця. Поки ми туди йшли, я навчився не вірити людям: спитав в двох людей, де станція залізниці, та вони обоє вказали неправильно — замість залізниці направили до канатної дороги. При цьому я мав гарну карту, де було вказано правильне місце.

Харківська дитяча залізниця менша, ніж запорізька. Також тут нема додатків, як то тераріум, акваріум або мінізоопарк. Зате вагони у кращому стані. Також Харків має два потяги, проти одного в Запоріжжі. Харківська має назву «Мала південна».

На навчальному корпусі дитячої залізниці був такий дивний транспарант. Не одразу зрозумів, що малось на увазі.

Станційний дзвін кимось кудись поцуплено.

В парку багато жирних сойок. Також було багато якихось комах. Гадаю, що сойки жирні через цих комах.

Тролейбусом дістались площі Свободи, яка відома своїм розміром.

Народ дивиться на скульптури з піску під сонячними променями. Я подумав: «не піду, нафіг мені треба це гівно?»

Але на наступний день таки пішов, бо компанія змусила.

В вікіпедії смішно написано про цей пам'ятник. Цитую: «...вага металевої частини 30 т... Найкращий пам'ятник Шевченку в світі.» Мабуть, він також є найважчим.

ХАТОБ це вам не барокко православних церков, яке так прийнято любити. Це космічний корабель.

Всередині ХАТОБу напівтемрява — в цей день не було вистав. Загальне враження від нутрощів — вони є коричневими.

Дірочка для підглядання за репетиціями бальних танців — чиїсь маленькі радощі.

Ця дірочка знаходиться у найтемнішому місці театру. У трьох метрах від неї — двері на верхній поверх глядацького залу. Там теж була репетиція — оперної вистави.

Декорація з вікном піднялася, на сцену вийшла Солоха та чорт з гарним баритоном.

Ми пішли з залу. Коли вийшли за двері, зустріли дядьку. Він сказав нам, ніби розкрив секрет: «Зайдіть у двері ось там, там буде дуже цікаво!», і показав на ті двері, з яких ми тільки но вийшли.

Після напівтемряви театру на вулиці сонце ріже очі. Люди ходять крізь фонтан біля театру.

Біля театру все таке квадратне, має багато сходинок та бортиків. Тому тут молодь катається на дошках, бееміксах та роликах. А ті, хто не в цій субкультурі, просто сидять та п'ють пиво. Ну, й через те театр з боків обісцяно та подекуди навіть обісрано, окрім того, що балончиками помальовано.

На одній з старих, пошарпаних вулиць (тут це Римарська).

На вул. Чернишевського.

Час від часу трапляються будинки, які всередині вщент розбито. Ніхто не сквотує.

Багато мостів, тому що річки тутешні не є широкими. Мости схожі на «європейські», я в Парижі — низенькі, та з товстими опорами. Ось Подільський міст через річку Харків.

Один з пішохідних мостів.

Вид з причалу біля Лопанського мосту. Мис між річок Лопань та Харків, на якому є парк, іноді називають Лопанською стрілкою.