Кахраманмараш

Над містом височіє довга гора Ахир, яка має висоту пів кілометра над рівнем моря. Кахраманмараш (або, скорочено, Мараш) стоїть над великою гірською долиною, та розростається саме вгору: нові будинки будують на боці гори, а не в пониззі. Нагорі краєвиди кращі та вітрів більше. Вітри потрібні, коли спекотне літо.

Місто стрімко росте — здалося, що будується десь біля 300 нових багатоквартирних будинків. Де новий Мараш, а где старий — добре видно з неба.

В Мараші низька злочинність. Торгові не прибирають овочі з лотків на ніч — тільки накривають їх. Можна зайти в магазин, залишивши машину відкритою та з відкритими вікнами. А якщо хочеш подивитись квартиру в новобудівлі, то треба просто зайти в будь яку квартиру на будь якій стадії будівництва, окрім тих квартир, які вже продали.

Квартири в Туреччині роблять величезними. Гігантські кімнати, балкони — не жартую, на великому балконі запросто встане якийсь автомобіль, та можна буде навколо неї ще ходити. І це ще не кінець — панчлайн такий, що в квартирі балкон при цьому не один.

Схоже, що будують не так, як в Україні — спочатку зібравши з усіх внески, а навпаки. Спочатку будівництво, а продаж — ну, вже як вийде.

В центрі міста є пагорб з охайним парком серед залишків фортеці. Є оглядовий майданчик та невеличкий музей рідного краю. У музеї була обідня перерва.

Гармата.

Мараш відомий особливим морозивом. Це не те, що продають під вивіскою «Мараське морозиво» з клоунським кривлянням в інших містах Туреччини, як то у Стамбулі. У Мараші виявилось, що це біле морозиво з козячого молока, іноді посередині прикрашене зеленим пилом з фісташок, і продається воно абсолютно без клоунади. Це морозиво смачне, я рекомендую. Воно містить салеп — борошно з сушеної гірської квітки, у якого факту є два наслідки: по-перше, морозиво тверде та ледве дозволяє встромити в себе виделку, а по-друге, його не можна робити ніде крім Марашу, оскільки ту квітку захищає місцева червона книга. Експорт заборонено, щоб обмежити обсяг збору тієї орхідеї. Виходить, що їсти таке морозиво треба саме в Мараші.

В Мараші є декілька компаній, які роблять таке морозиво. Воно в них виходить майже однакове, з мікроскопічними відмінностями смаку. Виробники морозива намагаються назвати себе таким чином, щоб останній склад назви був саме «до», що є скороченням від дієслова «дондур» — «заморожувати». Я побачив такі торговельні марки: Едо, Акдо, Мадо, Мардо, Карпадо. Виходить схоже на японську мову.

Сонце у вересні тут палить помітно. Взагалі в цій місцевості багато сонячних днів. На дахах майже в усіх встановлені сонячні системи нагрівання води.

Бачив один з таких нагрівачів. Це не найпростіший з них.

На висоті 938 метрів є кафешка «Teras», звідки зручно дивитись на місто.

Табір біженців з Сирії. Головна тема турецьких новин — війна в сусідній Сирії.

Навчальний рік в Туреччині, починають 15-го вересня. Замість шкільного дзвоника в Мараші — монофонічна мелодія «Für Elise» Бетховена. Однак, бачив одну школу де замість Бетховена звучала якась турецька мелодія. Мелодію я не записав. Сфоткав шахматний амфітеатр у шкільному подвір'ї.

Також 15-го вересня у турків виплата частини зарплатні та банкоматів без черги в цей день не побачите.

Пожежні сходи на нових будинках.

Нова мечеть в Мараші женеться за прогресом — вона поєднана з супермаркетом та багаторівневим паркуванням. Такий він, сучасний «вхід в мечеть крізь базар».

Для прогулянок Марашем не потрібно мати при собі воду. Дуже часто стоять крани з питною водою. Я б сказав, що через кожні п'ятсот метрів такі крани є. Є старенькі, є й нові. А воно спекотно так, що питимете, кранів пропускати не будете.

Старі райони міста досить бідні. Багато будинків виглядають покинутими, крізь відкриті двері видно голі стіни та напівтемряву. Можливо, переселились у новіші, а ця історична забудова чекає на руйнацію та реновацію. Є й такі будинки, де ніби хазяїв вже зовсім нема, а замість них там живуть безхатьки.

Є дороги абсолютно карколомних ухилів. Тут от більше ніж 22%. Таке трапляється і на ширших сучасних дорогах, а не тільки у провулках старого міста, таких, як цей.

Під час будівництва в горі нарізають тераси, таким чином утворюючи трохи місця для таких неурбаністичних справ, як вигул кроликів, курок та навіть кіз. Неочікувано як для багатоповерхівки.

— Ой, дивись, кролик!

— Там ще й курка!

Жінки традиційного виховання в Мараші носять світлі плащі. Виглядають, як слухняні радянські люди. Плащ світлий, щоб трохи відбивати спеку. Спека, нагадую, 42°С.

Сходи в Кахраманмараші часто вкриті жовтою та червонуватою плиткою.

Спека значна. Асфальт пускає сік, та автомобільна гума плавиться. Ці два соки замазують дорожню розмітку.

Труби, які я бачив у Киркларелі, йдуть від газових котлів-автоматів, які в Мараші встановлюють в усіх нових будинках або всередині квартири, або на балконах. Ще турки виводять на балкони крани з водою. Ось тут такий кран більш-менш очікувано стирчить з труби, а в інших місцях я бачив кран, який був вбудований прямо в парапет балкона.

Всередині багатоквартирного будинку. Взуття знімають перед дверима квартири та лишають в загальному коридорі. В Мараші не крадуть. По-перше, злочинність тут низька, як мені сказали, а по-друге, під'їзд на кодовому замку. Двері, які нагадують картину Мондріана, типові. Такі тут часто можна побачити.

Відносно старий будинок.

Шерсть Ovis aries на балконі.

Рекламується послуга в мечеті: якщо ти не можеш зарізати барана на свято (таке буває, якщо турок живе в іншій країні, в якій то заборонили), то можеш зателефонувати та делегувати це своїм друзям чи підрядникам. Якось так.

Сонце тут палить добряче. Комах нема (може через спеку, або вітри), тому повсюди сушиться солодкий перець та в'яляться томати. Ось випадковий будинок в центрі міста.

«Eczane» означає «аптека».

Абсолютно випадкові кахраманмарашці попросили мене сфоткати їх. Фотку віддати не просили. Спілкувались жестами. Показали, що такі вуса, як у того, обов'язково треба сфоткати. Дядько в зеленому трохи знав англійську, інші — ні. Ну, а я не знав турецьку окрім десятка слів.

Критий рибний ринок.

Закритий від сонця ряд з овочами та фруктами.

Килим.

Таблички з номерами будинків та назвами вулиць маленькі (до 20 см завширшки) та присутні далеко не повсюди. В новій частині міста їх важко побачити. Ласкаво просимо до 21-го століття, у якому табличок на вулиці нема, але на картах в інтернеті всі номери є.