Ми їхали сюди в машині з боку Бабаесків. Таким був вид на це невеличке місто біля границі Туреччини, Греції та Болгарії з дороги. Висока будівля буде готелем, коли її дороблять.
Ми їхали сюди в машині з боку Бабаесків. Таким був вид на це невеличке місто біля границі Туреччини, Греції та Болгарії з дороги. Висока будівля буде готелем, коли її дороблять.
Були в місті недовго — сходили до мечеті, до комплексу султана Беязіта другого, до невеличкої центральної частини міста, а також — волею долі — до гаражів.
Килим з голубів перед входом до мечеті. Люди з бізнес-жилкою продають корм поруч.
Вхід до мечеті крізь базар — це дивує. Підходиш до входу та думаєш, що зараз ота вся релігія на тебе навалиться, адже жінки тут перед входом свої голови хустинками прикрили. Заходиш — а там кросівки, майки футбольних команд з усіх боків висять та висить логотип Lotto...
Окрім господарчих товарів та одягу повно і їжі, як то звичних турецьких солодощів. Я нічого не купував!
Коли я був всередині, то був неуважний. Пізніше, роздивляючись наші на швидку руку клацані фотки, помітив, що будівля серйозна, і територія за стінами теж. Насправді ця мечеть вже є пам'яткою архітектури світового значення. Архітектор — Мімар Сінан, все таке.
Доречі, в Туреччині фоткати можна повсюди: в супермаркетах, мечетях, музеях. Мабуть, тільки військові частини не можна, я не перевіряв.
Шедевр османської архітектури.
Колись я вчився у школі, там були високі стелі — ну, тобто, відносно високі — близько чотирьох метрів. Міняти лампочки там було небезпечно для життя; стояла спеціальна складана драбина для цих випадків. Дивлюсь на фото зараз, і думаю, що проблему лампочок тут вирішили — наблизили їх до підлоги. (Про кількість лампочок помовчу). А решта справ, на кшталт пил повитирати — як робляться? Людиною з реактивним рюкзаком, сподіваюсь?
Іншими словами, підтримка великої краси потребує й великих зусиль.
Мінбар — назва таких сходів в мечетях. Імам туди заходить, коли треба за правилами, та веде служіння звідти.
Трохи фоток з мечеті покладу тут і змінимо тему.
Мечетей тут багато — з однієї бачиш інші.
Вуличка Кадирхане.
Знайоме слово — Кервансарай. В Едірне в ньому тепер готель, тому він як новий. Непогано було б під цією стіною почаювати, але то не для нас стільці стоять.
Невеличка охайна зона в центрі. Десь тут неподалік поїли вуличної їжі: суп мерчмек, та взяли із собою те, що прийнято в Едірне їсти: смажену печінка (тур. «ciğer»). Подають її у касалетках, і дають до неї декілька перців. Не кусайте той перець. Я такого гострого перцю вкусив, що десять хвилин мовчки оговтувався.
Якась стара будівля з купою дрібних бізнесів.
Одна з головних доріг.
Автобус.
Це є «кюлліє» — комплекс будівель як то лікарня, їдальня, та інші, наприклад, базар, що їх побудовано навколо мечеті. Цей комплекс знаходиться одразу за адміністративною границею Едірне. Лікарня наразі є музеєм. Всередині нього повно божевільних малюнків з епізодами медицини давнини, та дуже реалістичних манекенів.
Кімната з божевільним.
Лікування музикою.
Ці високоякісні манекени збираються зварити цілющого супу з півня. Перед цим змушують змію вкусити того півня. Буде в результаті гомеопатичний супчик.
Дівчинка з вітряною віспою — один з найменш спокійних малюнків.
Лікар проганяє смерть від пацієнтки.
Зсередини комплексу можна вийти за стіну та побачити річку Тунджу та старий міст. Як може називатися цей міст? Тільки мостом Беязита другого, логічно ж.
Річка невдовзі впаде в ріку Марица (тур. Мерич).
Весь цей комплекс дещо неприємного сіро-білого кольору. Ні, не саме це місце. Тут непогано було б почаювати, але тут не наливали. Самі, мабуть, п'ють чайок за тим столиком, що між колонами видно.
Поки ми роздивлялися божевільні малюнки та сценки, на вулиці була злива. Тому я вдячний сіро-білим стінам (та даху того ж кольору) за притулок.
Квартал майстерень — sanayi sitesi. Чимось нагадує наші гаражні кооперативи, але без огорожі з воротами, та й гаражів тут нема. Замість гаражів — майстерні, втричі або в чотири рази більші за наш звичайний гараж. Ну, мабуть, як великі бокси на СТО, тільки їх там повно — цілі вулиці прямокутною сіткою. Такі квартали майстерень є в усіх містах Туреччини. Особисто я бачив їх в Люлебургазі, Бабаесках, Киркларелі, та в Едірне.
В кварталі майстерень є своя мечеть. Теж відмінність від наших гаражних кооперативів!
Мужик слідкує за порядком на зоні. Не уже пам'ятаю, чому ми біля цієї тюрми опинились. Заблукали, мабуть.
Ще один вид на місто з дороги.