Бабаескі

Турецьку назву цього міста (яка буквально означає «батько старий») українцю, а може й іншим слов'янам, зручно вважати словом у множині та відмінювати відповідно: «у Бабаесках», «до Бабаесків». Я не впевнений, що так правильно.

Серед цікавинок тут — стара мечеть Джедіт Алі Паша та старий міст. Мечеть:

Старий міст було побудовано у 1633. Він активно працював і під час мого приїзду. Мене теж возили по ньому близько п'яти разів. Іноді цей міст називають іменем модного давнього архітектора Мімара Сінана, але цей архітектор насправді не будував цей міст.

Містечко стоїть на рудій глині. Вулиці його були вкриті плиткою, але по плитці ту глину було все одно розмазано. Доводилося обмірковувати кроки, щоб не заносити її у домівку. Взуття знімали аж біля перших загальних дверей.

Коли трошки пройшовся містом, то знайшов, звідки розвозили руду багнюку: навколо пагорбу Höyüktepe (могильний пагорб, курган) було повністю розкуйовджене покриття дороги задля ремонту якихось підземних комунікацій. Ну, і багнюку розносили на колесах: спочатку вантажівок, а потім її підбирали колесами легкові автівки та заносили на бічні вулиці.

З пагорба трохи видно місто. Дахи в будинків того ж рудого кольору, що і земля.

Гадаю, що місцеві дуже чекали на завершення тих ремонтних робіт. Подекуди було зовсім не можливо пройти, бо тротуари теж були повністю зняті.

Біля пагорба бачив водонапірну вежу з бетонним об'єктом, який здався мені підозрілим, або моторошнуватим.

Вулицям, які ще не мають назв, в Туреччині дають номери. Таких вулиць немало — країна розбудовується швидше, ніж видумують назви.

На відміну від вулиць, житловим будівлям у Туреччині дають імена швидко: апартаменти такі, апартаменти сякі. Наприклад, «Тутку», що означає «пристрасть», або «özlem» — сильне бажання, тоска, спрага.

А ось напівсаморобна вантажівка:

Трактор з написом «Game over» нагадав мені про комп'ютерну гру «Кармагеддон».

Турецький самоскид — це американський «Додж», який виробляють десь в Туреччині під різними назвами. За однакового зовнішнього вигляду замість «Dodge» на решітках радіаторів іноді бувають слова «Fargo», «Desoto» та інші, забув, які саме.

Новий житловий будинок:

Старий житловий будинок:

Залишки зовсім старого житлового будинку:

Лячна, схожа на піч, зелена меморіальна штука стоїть просто на вулиці. У прокопченій ніші іноді горить свічка. На штуковині — текст. Хтось віддав життя за батьківщину.

Пройшов повз пару закинутих заводів. Один:

Другий:

Цвинтар Бабаесків симпатично заріс. Сірий колір могил не пасує зеленому листю, як на мене.

Крізь Бабаескі проходить закинута одноколійна гілка залізниці. Вона з'єднує з містечком Киркларелі.

Можливо, що причиною існування тут залізниці є цей елеватор.

Закинутий вокзал.

Ще одна будівля вокзалу.

Центральний променад в Бабаесках — вулиця Аділа Оната.

Тут ось мужики пили чай на розмітці для сліпих.

Всередині кварталу знаходиться добре прихована торговельна площа. З чотирьох боків вона закрита будинками, та потрапити до неї можна декількома не дуже помітними проходами. Периметр площі був зайнятий дрібними продуктовими лавками та ремонтними мікромайстернями.

Чверть площі опущена під рівень землі. На тому поверсі теж всілякі дрібнесенькі лавки без зайвого дизайну.

Майстер з питань інтернету в Бабаесках.

Çay evi — чайний дім, чайна. Склалося враження, що справжні місцеві дідугани полюбляють сидіти саме у найпростіших чайних — таких, які не мали навіть фінішного тинькування, не кажучи вже про вивіски. Якщо у чайної було хоча б якесь мінімальне оздоблення, або ремонт, то тоді біля неї компаній старичків не було.

Не знаю, навіщо в стіну міськради було вбудовано цю синє-червону мигалку.

Непопулярною була ця пропонована в парку розвага: стрілянина по повітряних кульках. За 10 метрів за кадром стояв стілець, на якому лежала пневматична гвинтівка.

Навколо містечка Бабаескі — фермерські землі. Про цей факт встановлено скульптуру:

Вулицею Ататюрку прийдете до площі Ататюрку.

Базар в місті Бабаескі працював тільки по деяких днях тижня. Вчора сюди люди верхи на конях їздили продавати та купувати,

а сьогодні нема ані душі. Видно білу пічку-меморіал.

Вуличний пейзаж з глиною.

Маленький автовокзал містечка Бабаескі.

Çiçekler zehirli! означає «квіти отруйні!». Таке висіло біля автовокзалу Бабаесків.