Агра

Вийшли з потягу на станції Ідга Джанкшн. Сіли до авторікші, та й одразу попрямували до Тадж Махала.

Тадж Махал

Квитки до Таджу для нас-іноземців були дорожчі, ніж для індійців: здається, вартість була 700 рупій для нас, та 20 рупій для них. Але я вже забув. Квитки для іноземців надали нам значущу перевагу — а саме те, що черга з іноземців була в сто разів менша за чергу індійців. За температури +45°C та обмеженого часу це дуже вагомий плюс. Для іноземців був окремий, вільний коридор, у той час поки індійці стояли в черзі з 200 людей. В кінці черги був шмон речей за допомогою металодетекторів.

Було досить багато людей, які хотіли б щось комусь продати. Могли, наприклад, продекламувати статтю про Тадж з Вікіпедії за 900 рупій, або, якщо 900 тобі задорого, то за 200.

Білий мармур Таджа жовтішає від якості повітря та від іншого впливу. Вплив намагаються зменшити, а Тадж іноді чистити. Разом з квитком видають бахіли. Вдягти треба безпосередньо перед тим, як заходитимеш на біле каміння махала.

Черга в серце Таджа — туди, де лежить та, чиїм мавзолеєм Тадж є. Мир її праху.

Видно, доречі, що люди тримались в тонкій смужці тіні.

Річка Ямуна тече прямо за Таджем. А я чогось думав, що трошки далі.

Ще ракурс на Ямуну. На тому боці знаходиться парк, звідки прийнято теж дивитись на Тадж. Ми туди не поїхали, бо довго, а значить дорого.

Після Таджу, звичайно ж, до Агра-форту.

Агра форт

Сіли до велорікші. Було його шкода: возити людей у спеку то не легко. Добре, що хоч місто рівне, без пагорбів. Він дуже хотів повозити нас по всіх основних цікавинках, навіть той величезний гак на протилежний берег Ямуни збирався з нами здолати в обидва боки. Відмовили йому: було шкода його, та нашого часу з грішми.

Від спеки серед форту Агри майже не фоткав. Птахи (майни та папуги, серед інших), так само як і люди, намагались пити воду з фонтанчика для пиття та з садового шланга, що з нього поливали траву. Пальмові білки — приємні, схожі на бурундуків тваринки, яких індійці звуть «гларі» — постійно бігали з дерев у тінь бічної галереї, де лягали животом на підлогу, яка була зовсім трошки менш гаряча.

Спробував подивитись за арку, за якою був ще один плац ніби на ремонті. Вийшла охоронниця, попросила в мене паспорт, удала, що подивилась у нього, потім попросила мою мильницю. Взяла, пофоткала нею мене та абсолютно не дивлячись, що фоткає, туди-сюди. Віддала камеру і попросила грошей! Я був дуже злий. Чортова Індія, тут всі медитують тільки на гроші!

Ось трошки з її фоток.

* * *

Потім повернулись до Таджу пішки — набридло платити, та і йти лише два кілометри.

Пішки йшли тільки ми. У індійців — або мотоцикл «Герой Хонда», або велосипед, або рікши чи вже машини. Мабуть, пішки не круто для них.

За Таджом, прямо біля стіни його парку, стоїть Тадж Ганж. Слово «ганж» означає трущобний район з тих самих, про які ви могли подумати, як попало напханих будинків з пласкими дахами. Майже кожен будинок Тадж Ганжу — це кафе та водночас гест-хауз для численних туристів. Нам хтось порекомендував кафешку Kamal Hotel, ніби там гарна їжа мала б бути. Але овочі були не миті, тарілки трохи брудні, брудні скатертини, пластикові стільці ніби трохи горіли, а потім чорне замазали вапном. Було багато активних мух, які конкурували з нами за їжу. З кожного даху трошки видно Тадж Махал, крім одного з його мінаретів (дерево заважало). З усіх дахів діти та дорослі запускали повітряних зміїв. Ми мали сподівання побачити Тадж у променях заходу Сонця, але тоді було хмарно. Перейшли в іншу кафешку, там ще посиділи та авторікшею поїхали на вокзал Агра Кантонмент, щоб їхати до Делі.