Агра

Вийшли з потягу на станції Ідга Джанкшн. Сіли до авторікші, та й одразу до Таджу.

Квитки до Тадж Махалу для іноземців дорожчі, ніж для індійців. Здається, 700 рупій для нас, та 20 рупій для них. Але я вже забув. Має місце дискримінація: high value ticket надає можливість не стояти в черзі. Для іноземців тут окремий, вільний коридор, у той час коли індійці стоять в черзі 200 людей завдовжки. В кінці черги — шмон за допомогою металодетекторів.

Багато людей, які хотіли б щось продати. Можуть подекламувати вам статтю з Вікіпедії про Тадж за 900 рупій, або за 200, якщо 900 тобі задорого.

Білий мармур Таджу жовтішає від якості повітря та від іншого впливу. Вплив намагаються зменшити, а Тадж іноді чистити. Бахіли видають разом з квитком. Вдягти треба безпосередньо перед тим, як заходитимеш на біле каміння махалу.

Черга в серце Таджу, туди де лежить та, чиїм мавзолеєм є Тадж.

Річка Ямуна, вид з Таджу.

Після Таджу, звичайно ж, Агра Форт. З велорікшею. Він хотів повозити нас по всіх основних цікавинках. Відмовили йому. Приємні істоти: пальмові білки. Індійці звуть їх «гларі».

Задворки Агра форту.

Потім повернулись до Таджу пішки. Набридло платити. Йти лише два кілометри. Пішки йшли тільки ми. У індійців або «Герой Хонда», або велосипед, або рікши чи вже машини. Мабуть пішки не круто для них.

За Таджем, прямо біля його стіни, стоїть Тадж Ганж. Слово «ганж» означає трущобний район з тих самих, про які ви могли подумати, як попало напханих будинків з пласкими дахами. Майже кожен будинок Тадж Ганжу — це кафе та водночас гест-хауз для численних туристів. Нам хтось порекомендував кафешку Kamal Hotel, ніби там гарна їжа мала б бути. Але овочі були не миті, тарілки трохи брудні, брудні скатертини, пластикові стільці ніби трохи горіли, а потім чорне замазали вапном. Було багато активних мух, які конкурували з нами за їжу. З кожного даху трошки видно Тадж Махал, крім одного з його мінаретів (дерево заважало). З усіх дахів діти та дорослі запускали повітряних зміїв. Ми мали сподівання побачити Тадж у променях заходу Сонця, але тоді було хмарно. Перейшли в інши кафешку, там ще посиділи та авторікшею поїхали на вокзал Агра Кантонмент, щоб їхати до Делі.

Ми пересувались Індією у вагонах класу «сліпер» (sleeper class), бо в інших є кондиціонери, які завжди увімкнені занадто сильно, та можна застудитися. Сліпери просто мають вікна без скла, просто з решітками.

В Індії повсюди можна зарядити мобілку. Тільки розетки незвичні. В аеропорту доводилось підпирати штекер коробкою, бо інакше він відпадав. В сліпер-вагоні ось такі розетки.