Табор, Чехія. Фестиваль Cesta.cz «Spirit Matters»

Автобус до Праги запізнився на шість годин. Ми пішли щось з'їсти якомога дешевше, купити квитки до Табору, а поки це робимо, подивитись навколо себе. Дивлюсь у теку з фотками, і бачу, що в Празі ніхто не діставав фотоапарат аж до вокзалу. А були ми в центрі та на околицях біля якогось магазину саморобок, який виявився зачиненим.

Головний вокзал чеською буде «Hlavni nadrazi». Зал був червоним, а на підлозі можна було сидіти. Підлога дуже зручно переходила у стінку, із заокругленням:

Квитки до Табору були лише на пізню ніч.

Чеські потяги мають різні класи. Ми сіли у вагон не свого класу, тому що ще не розібрались з тими класами. В вагоні нікого не було і ми залишилися.

Дуже хотілося спати, але треба було чекати, щоб не проїхати свою зупинку. Станції оголошували дуже тихо. Посеред дороги проходив веселий дядько «паспорт-контроль». Він перевірив наші квитки, спробував щось запитати про президента Кучму, але ми чеську мову ще не вивчили, то ж поспілкуватися вийшло не дуже. Коли контролер йшов від нас, тоді і сказав, що ми не в той клас сіли. Йому було вочевидь все одно, та про штраф він навіть не натякнув. Я боявся весь час та хотів перейти до іншого вагону.

Зупиняється потяг ненадовго, хвилини на дві. Цікава відмінність від України: відчиняти двері вагону треба власноруч. Боялися, що не зможемо ту ручку побороти вночі за короткий час. Пощастило: окрім нас, в Табор, який вже спав, сходив ще один пасажир, місцевий, який спритно відкрив двері.

Ще трохи пішки (місто маленьке) і ми дісталися до місця призначення, хоча й після першої години ночі. Все було зачинене. Грюкали в двері декілька хвилин. Нас впустила добра американка.

На фестивалі були люди різних категорій. По-перше, володарі цієї будівлі колишнього млина  двоє музик з гурту Sabot, барабанщиця та бас-гітарист з США. По-друге — волонтери. Вони приїздять наприкінці весни, коли в будинку холодно (клімат тут континентальний), живуть безплатно, але допомагають організаторам у різних справах. Наступні — учасники фестивалю, ті, хто гратиме музику, робитиме вистави або інсталяції. Ці люди жили в окремих кімнатках. Остання група — глядачі та ті артисти, яким окремих кімнаток не вистачило. Ця група жила під дахом на величезному горищі. Спали, хто де знайшов. На це горище привели й нас. З відвідувачів, які обирають зупинитись тут, беруть трохи грошей подобово. Ще були люди, які жили в місті в готелях.

На горищі були люди багатьох різних національностей.

Зранку стало все видно. Будівля:

Прибудова. в якій зараз театральне приміщення фестивалю. Вчимо чеську. Театр чеською — divadlo:

Носили сидіння для глядачів у той театр.

Поки носили, бачили саундчек американського нойз-музиканта Damian Catera. Шумить, показує абстракції на екрані. Як завжди у них.

Фестиваль влаштовано наступним чином. Відбір охочих взяти участь робиться кожного року восени. За місяць до дати фестивалю всі ті, кого відібрали, збираються тут персонально, знайомляться, та діляться на творчі групи. На підготовку проєкту у групи є місяць. Після того продовж п'яти днів по вечорах показують результати.

Деякі з волонтерів працюють на кухні. Вся їжа — веганська.

Інтернаціональне горище вдень.

Табор

У млині весь час ми не сиділи. Як і всі, іноді ходили у місто, щоб подивитись на Чехію та поїсти, бо годували на фестивалі лише півтора раза на день.

В місцевому супермаркеті в чехів вже тоді не було сховищ для сумок відвідувачів. В Києві в той час сумки обов'язково потрібно було ховати в комірки, а не заносити до торгового залу.

Трохи вуличного мистецтва: трикольоровий трафарет трамваю.

У сиву давнину — аж у 1492-му році — в Таборі зробили водосховище на невеличкій річці Кошинський потік. Тепер воно зветься ставком Йордан. Там, де потік витікає з водосховища, він падає Йорданським водоспадом (Jordanski vodopad).

Центральна площа старого міста крізь одну з арок:

На одному з будинків було супутникове фото старого міста. Жовтим колом відмітили, на якому будинку. Наведіть на фотографію курсор, або натисніть — побачите, де знаходиться будинок фестивалю.

Старі сходи від колишнього млина вгору до міста, з вулиці Новакової на вулицю Клокотську:

Нагорі ці сходи відремонтовані:

Взимку ці сходи бувають слизькі та не будуть вас утримувати, про що є попереджувальний знак:

Що у чехів трапляється у підвалах:

Річка Лужніце (Lužnice) має непрозору, неприємну воду, кольором схожу на Шпрее в Берліні. В межах Табору має ось таку гідротехнічну споруду:

Складний рельєф. Цікаві сходи до приватної ділянки.

Два види з мосту: проти течії Лужніце видно частину міста. Те, що схоже на замок на другому фото, зветься римсько-католицьким монастирем у Клокотах (Římskokatolická farnost Tábor-Klokoty).

За течією річки Лужніце видно дзвіниці римсько-католицького монастиря у Клокотах (Římskokatolická farnost Tábor-Klokoty).

Кам'яний міст біля фестивалю та поріг на Кошинському потоці під ним..

В перший день учасник фестивалю показав нам трохи місто навколо фестивалю. Стоїмо на Швегловому мості (Śvehlův most) та думаємо, скільки метрів до води.

Пишу з майбутнього, в якому існує інтернет у кишені та Вікіпедія: висота Швеглова моста — 25 метрів над поверхнею води.

Фестиваль

Почався тиждень перформансів. Кожного вечора, часто коли вже зовсім темно, хтось показував своє мистецтво. Ось італійки, литовець, та японка готуються показувати своє.

Нойз-музикант з Америки Damian Catera та чеські нойз-музиканти S/M грали звичайнісінький нойз зі звичайнісіньким відеорядом. Один з музикантів раптово поставив свій шум на автопілот, від чого ніщо не змінилося, взяв драбину, та почав з нею обійматися так чи інакше, перед екраном, де крутиться відеоряд.

Після кожного перформансу йшли гуляти за будинком. Одного разу весь кагал вирішив піти до міста, щоб спожити там пива. Ми, два антиалкогольних персонажі, теж пішли з ними. Зайшли у пивний заклад, та замовили там по чашці чаю. Випили, та вирішили піти звідти, тому що всі наші товариші були напідпитку ще коли ще не зайшли до закладу.

Цікаве спостереження: після веганської їжі ввечері більшість їла сосиски на вогні. Тих, хто не їв, можна було пальцями перерахувати.

Останньою виступала група під назвою The Glue. В них була краща вистава. Всіх зв'язали за руки один за одним, налили всім бєхєровки (ми віддали свої латвійському бас-гітаристу), вставили у зуби по шматочку огірка, та буквально протягли глядачів крізь свої артоб'єкти, які були по всій території. Під паперовими журавликами, які вони увесь час робили, крізь коридори та вікна,

На вулицю — дивитись на хлопця, який рипався у променях ліхтарів на якійсь рамі,

крізь сарай з звукорядом зі звуків фестивальної території та дівчини, що там теж рипалась, до театру. Поки глядачів повільно тягли, артисти перебігли до театру, там показали stop-motion з паперовим журавликом, співали та ще щось робили чого вже не пам'ятаю. Все було дуже динамічним та тримало глядацьку увагу.

Зранку, на обговоренні вони зізналися, що знайомі постійно та взагалі живуть в одному будинку в Нідерландах, тому трохи ніби не за правилами фестивалю. Але всім було все одно, головне, що було дуже круто.

Закриття було з дискотекою. Наступним ранком ми двоє мали їхати до Праги, щоб звідти до Києва. Зібрали речі. Сплатили за проживання. Попрощалися з усіма, набрали електронних адрес, якими потім не скористались, та поїхали за двома учасницями та латвійським бас-гітаристом до Праги всередині такого поїзда:

Спостерігали за наступною ситуацією: одна з наших супутниць запізнювалася на свій потяг до Берліну. За допомогою латвійця, який знав чеську на декілька слів краще за нас, зупинили контролера. Контролер вислухав, та зателефонував у Прагу, щоб той поїзд почекав. І він почекав!

***

Думаєте, це кінець історії? Ще ні, сидіть. Ми вийшли в Празі та пішли знайомим вже шляхом від залізничного вокзалу туди де автобуси на Київ. Бачимо, як тут люди жирують, бо тут афіші справжніх концертів Раммштайну висять, до того ж концерт через пару днів після нашого від'їзду. Дивимось на ту афішу, на дату, та поступово вираховуємо, що наш автобус завтра, а не зараз. Багато матюкались, коли впевнилися. Спробували все одно припертися на станцію, може на сьогоднішній автобус візьмуть, хоча й сміятимуться. Ні, автобусів сьогодні взагалі нема, вітер сміття лише ганяє на порожній станції. Злющі, пішли подивитись на годинник той празький з фігурками людей. Походили вулицями, подивились, як всі п'ють пиво, бо навколо Чехія, Прага. Та поїхали назад у Табор.

Ганьба нам. Йшли та думали, що будемо брехати, щоб з нас не ржали. Набрехали, що ніби рейс перенесли на завтра, бо замало пасажирів.

Посилання

www.cesta.cz — сайт фестивалю.