Миколаїв

Фестиваль був організований чітко. Зранку поетів одразу запакували до машини, навіть не дали роздивитися вокзал, та доставили до обласного центру туризму, краєзнавства та екскурсій молоді, що навчається. Там поетам довелося провести одну ніч. Я не поет, тому щось сплатив.

В центрі туризму приблизно такі кімнати:

Не готель, але якщо дуже хочеш спати, то ще й як поспиш. «В кінці коридору мийники для чоловіків, за ними — для жінок; у нас бойлери — гаряча вода є завжди з  п'ятої по одинадцяту, душ для чоловіків, душ для жінок». Розселили жінок та чоловіків окремо, навіть тих, хто одружений, хоча таких було мало.

Цією вулицею їздять трамваї з розсувними дверима, як в Горлівці або Авдіївці.

Бібліотека, в якій поети мали потім читати свої твори. Тут я знайшов пам'ятник броузеру Інтернет Експлорер. Він слугував символом всього інтернету, що ж поробиш.

Оголошення, у якому, схоже, автори сплутали Австрію з Австралією.

Навколо — старе місто, багатьом будинкам більш ніж сто років.

Паралельною вулицею Великою Морською їздять тролейбуси.

Архітектурні надлишки біля в'їзду у якесь звичайнісіньке подвір'я старого будинку.

Настав час приєднуватись до екскурсії. Повезли нас по місцях суднобудівельної слави міста.

«Потьомкін багато робив адюльтеру з племінницями, але такі потреби в організму крутого засновника багатьох міст». Десь так я розчув слова екскурсовода. В цілому, Потьомкіна все ж таки засуджують.

Привезли на сквер 68 десантників, висадили.

Бачу понтонний міст, заношу у список для відвідування.

Поліціянти на пейзажному маршруті патрулювання.

В неї маршрут не такий приємний — треба на каблуках пхати вгору візок.

Сховались від зливи в автобусі. Так лило, що на вулиці трапилося щось однокорінне з прізвищем Потьомкіна.

Після екскурсії був власне фестиваль. який я не фоткав, бо не моя справа. Потім у поетів був перформанс «очищення вод Інгулу корабликами поезії». Це вони пускали паперові кораблі у найбруднішому місці, там навіть воду не було видно під сміттям.

Далі я пішов сам. Вийшов на понтонний міст. Вид з мосту на суднобудівельний завод:

Міст пішохідний. Можна й велосипедом, тільки треба злізти, щоб пройти перешкоду:

Студентська назва цієї скульптури — «скажена капуста».

Під Інгульським мостом. Тут не воняє,

а тут — воняє.

Зайшов на міст. Побачив там механізм для розмикання тролейбусних дротів.

Міст розсувний. Розсувають його для великих кораблів, якщо таким треба причалити до заводського порту.

Старі тролейбуси.

Католицький костел. В будівлі був краєзнавчий музей. Будівля симпатична, руда.

Зоопарк. Мавпа:

Крокодил мав 59 років віку. Вася — погане ім'я для крокодила.

Тигриця.

Тут є сурикати. Біля них всі починають розмовляти про серіал «маєток сурикатів». Сам вольєр теж має таку назву.

Лавки на зупинках пофарбовані в кольори «партією регіонів» для самореклами.

Довгий проспект Леніна. Подекуди охайний, подекуди не дуже.

Темний коридор Жовтневого палацу культури