Київ, Жуків острів навесні

Приїхав, як завжди, на Корчувате та пішов на Жуків, цього разу максимально довго тримався берега рукава Коник. Зайшов кудись на зарослу стежку. Здивувався, бо думав, що вже на цьому острові був повсюди. Натрапив на руїни дерев'яного мосту.

Чесно пишу: я добре перевірив, чи можна перестрибнути, або перекласти уламки. Затока досить глибока, а після середини мосту, яка плаває, до протилежного берегу досить далеко, навряд чи дострибнув би. Пішов шукати інший перехід спочатку вперед, де побачив тільки іржавий холодильник серед річки.

Довелося трохи повернутись назад. Йшов прямо крізь ліс краєм затоки, яка в тому напрямку ставала вужчою. Через деяку відстань знайшлася кладка, хтось кинув пару товстих гілок. Так і перебрався.

Це вже я з іншого берега сфоткав.

На цьому березі знайомі луки, де вже був. Але все зелене та без криги, навпростець не підеш, треба краєм болота.

До цього місця були безлюдні хащі. Тут почав зустрічати інших гуляк, та почав впізнавати місця. Ось і дерево розламане пройшов, значить. вийшов на одну з головних грунтівок:

На деревах царює омела. Ось сильно зарослі цим паразитом декілька дерев:

Берег рукава Коник неподалік з цікавим апартеїдом:

Праворуч корпорація «УкрАвто» продає автівки. Ліворуч мені невідомо, що.

Перейшов знайомим містком протоку та знов повернувся на берег Коника подивитись рибальську халабуду, яку зум фотоапарату бачив ще здалеку, біля зруйнованого дерев'яного мосту:

За останні два дні я бачив декілька човнів, та на них всіх люди як раз жерли їжу. Ось один з них, рибалив на Конику.

Сфоткав красиву доріжку:

Сфоткав геодезичний знак на стовпчику, що стоїть посеред луків:

Вибрався на асфальт, який йде з острова Водників. Дивно, як тут багато вінків та кенотафів. Тут мало машин. Як воно можливо, піти до заповідника, та загинути серед дерев, птахів, боліт, тунелів та містків?

Також бачив рештки загиблих тварин: жаб, кішку, яких не врятував інстинкт самозбереження. Сумно.

Ще коли йшов у самого Корчуватого, думав, що прикольно було б організувати серйозне прибирання сміття з Жукова. Але чим далі заходив, тим зрозуміліші ставали масштаби проблеми. Будівельне сміття у важкодоступних місцях. Холодильник серед водойми. А потім ось ці Авгієві стайні з бетонним лайном, яке треба гелікоптером «Геракл» витягати:

Це навіть на сміття не схоже. Може, рештки від створення дамб? Не знаю.

Тунель вже не дуже цікавий мені. Вирішив зайти, щоб мати право потім казати: «я був на тунелі в усі пори року». Смішно було: підходжу до тунелю цілеспрямовано, у бодрому темпі, бачу там стоять люди з машиною, відеоапаратурою та з серйозними обличчями важливих дослідників щось обмірковують. Я мовчки та не уповільнюючись прохожу прямо між одним з них та його походним стільцем, заходжу на дах тунелю так, ніби роблю це кожен день, та зникаю у напрямку, що збігається з тим, куди йшов. Ну а що? Тунель цей ніщо в порівнянні з тунелем під Ла-Маншем. Досить з ним носитись.

Злазити по гаках, коли під тобою мертва, чорна вода, а не крига, виявилось дещо лячно. Але то я зрозумів вже після того, як по-діловому зліз.

Пішов далі, в бік південного кінця острова. Дорогою звідти снують чорні дорогі «порше», «ауді» та інші. Новенькі. Там будується щось, а десь вже збудоване, багатими і для багатих. Дорога нуднувата.

Згорнув з асфальту на пісок, там був пляж на затоці Дніпра Старик. Протилежний берег то острів Водників:

Коли я вже звідси виходив назад на асфальт, виявилося, що тут є знак про злого собаку. Мабуть, не можна було заходити, чи що. Я собаку не зустрів, він гавкав десь за кущами.

Далі була довга дорога повз Дніпро, береги якої укріплено камінням. Повз ресторанчик «Дніпровська рів'єра», повз численні машини рибалок.

Склад піску

Вхід виглядає неприступним:

Згоден: огорожа то потрібна річ. Але ж було б негарно, якщо через вас люди не можуть до кінця Жукова дійти?

Адміністрація складу, схоже, теж так думає, тому першої від берега секції огорожі нема:

Опору встановили на майбутнє, щоб якщо рибалки та психи-туристи на кшталт мене створюватимуть проблеми, то закрити їм сухий прохід зовсім.

Постояв тут, повагався. По-перше, все ж таки огорожа; дивився, чи є невдоволені мною люди. Не побачив таких. По-друге, день добігав кінця, а мені ще назад стільки ж. Але з іншого боку, я згадав, що більше ніколи сюди не прийду, тому краще все ж таки дійти до цілі. Вирішив, що час буду економити прискорившись до бігу. Бігав, де було можливо. Красивими перекатами. Стрибав через протоки.

Склад піску це чотири чи п'ять великих пагорбів піску, розділені широкими «проспектами» для вантажівок. А який на складі суперземснаряд стоїть, подивіться.

У того суперземснаряду є ще спереду конуси для довбання річища, на випадки коли річище підле не хоче по-простому.

Від нього навколо всього мису тягнуться труби для смоктання піску. Ніколи до цього таких складних не бачив:

На мисі

Кінець Жукова острова то є вузький, довгий мис, який має різну ширину від 1.5 до 40 метрів, та довжиною близько 600. Такий вузький, що можна назвати косою, але на ньому повно дерев. Схожий на залишки більшої землі, яку розсмоктали просто земснарядом, хоча навряд чи.

Біг по ньому то по краю води, то по ледве помітній стежці, дивлячись на красиві мікропляжі з боків.

Технічно, ось це і є кінець Жукова острова в географічному сенсі: через косу є протока. Після протоки ще шматок землі, який є вже окремим острівком. Працівники складу або рибалки поклали тут кінець труби та користаються нею, щоб переходити протоку. Пішов таким чином і я теж, трошки пострибав через воду. На трубах та на протилежному березі протоки були сліди людей.

Далі я з тріском пробирався на південний кінець того окремого острівця. Здивувався, коли побачив тут ще трьох людей — то були рибалки. Вони, мабуть, ще більше здивувались. Дуже скоро добіг до своєї цілі, де нема нічого цікавого.

Тут, за версією деяких карт, пролягає адміністративна границя Києва.

Назад пішов тією ж дорогою. Йшов швидко, щоб не йти у темряві. На початку складу піску були пришвартовані дві баржі, на які я вирішив залізти по дорозі назад. Заліз. На них лежав мокрий пісок.

Ось і все. Встиг до темряви на маршрутку на Корчуватому. Це була одна з найцікавіших прогулянок в житті.

Газопровід

Посилання

Моя інша вилазка на Жуків острів взимку