Подорожі 75 дописів з фотографіями
Київ, Жуків острів
Зимова вилазка на Жуків. Просто погуляти, подивитись містки через численні протоки, та всередину відомого недобудованого тунелю під Дніпром.
Моя чергова вилазка на Жуків. З'явилася табличка з вказівником до дискотеки «Заповідник»:
Як дістатись Жукова острова?
Маршрутки та автобуси: 412 від площі Льва Толстого, 20 від Либідської, 193-д від Дарницької площі. Їдьте до кінцевої (Корчувате), і ви вже на краю Жукова.
Колись прямо по Жуковому ходив ще автобус 53 до Острова Водників. Навряд чи він ще ходить.
Пішохідний міст через затоку неподалік від Острова Водників.
Цей місток не є необхідним. Паралельно йде асфальтова дорога на острів Водників. Навіть автобус колись нею їздив. Upd.: Місток вкрали на брухт в січні 2009.
Під містком на вкритій кригою протоці річки Віта абсолютно мовчки сидять рибалки.
Тунель
Історія про те, як я не потрапив на тунель, коли був на Жуковому вперше: колись я забрів на Жуків. Тоді я йшов пішки дорогою від острова Водників. Їхав в бік Києва добрий дядька, та запропонував підвезти до Видубичів. Я погодився. Через те промайнув там і не побачив тунель ще років п'ять.
Ми почали роздивлятись тунель з кінця. Його дах тут просто на рівні води. Ставиш ногу та йдеш, не треба ніяких драбин.
Пішли по даху тунелю. З кожним кроком підіймаємось над водою. Стає зрозуміло, що йти недовго, трохи шкода, бо така чудова стежка з того даху виходить на рівні середини дерев.
Дійшли до перших отворів в стіні,
злізли, глянули всередину, помацали кригу і вона здалася не міцною, тому вирішили йти і далі дахом.
Фрагмент тунелю біля отворів. Мох росте та арматура стирчить.
Ось такий у тунелю дах.
Ось такий у тунелю початок. Поки що дивимось з гори та думаємо, як будемо злазити вниз. Правий бік стоїть у воді, і ми туди не стали лізти, бо подумали, що крига слабка, ми ж мацали нещодавно. Лівий бік стоїть на землі, але злізати незручно. Незручно, але можливо. Злізли, як мавпи.
Сайт razvedka-vmf.kiev.ua (наразі не працює) розповідає (ось тут архівовано, що саме так, по даху, у 50-ті роки діти ходили до школи з родин, що жили в підсобках будівництва цього тунелю.
Цей тунель є об'єктом підвищеного інтересу у людей таких як я, які люблять полазити по околицях, або у індустріальщиків, що люблять на заводи забиратись. Серед таких людей тунель називають різними назвами: «об'єкт №1», жартівливо «сталінське метро», або «тунель під Дніпром». Деякі з таких людей були проти того щоб популяризовувати такі місця.
Насправді його вже не треба популяризовувати, бо всі «звичайні» люди вже знають це місце, і тут навіть взимку хтось відпочивав з пивом та музикою. Ці люди спитали в мене, що це за тунель такий, бо вони, нібито, живуть тут сто років, але навіщо ця споруда тут є, не знають. Я вивалив їм усе що прочитав в інтернеті, додав, що вірити необов'язково.
Варто облишити всі потуги зробити з тунелю секрет. Тут у 1986-му році сам Віктор Цой з групою «Кіно» знімався для дивного фільму Сергія Лисенка «Кінець канікул». Тут не був тільки лінивий.
Виявилось, що кригу ми недооцінили. Тримала нас двох (130 кг десь буде) добре.
Глибоко в тунель лізти ми не збирались, ліхтарів не мали. Пройшли скільки не страшно, пофоткали сліди лазерної указки на довгій витримці,
зробили силуетів проти світла,
та пішли далі. Наостанок загальний вид на вхід в тунель,
та зимова панорама рукаву річки Віта неподалік входу у тунель.
Замерзла річка Віта
Навігаторів ще не було. Йшли навмання, а там різні протоки та затоки. Добре, що під кригою, та можна легко перейти. Натрапили на кістки.
Стали переходити змерзлу річку, а на ній — одне з найкрасивіших природних явищ, які я бачив в житті — листя, яке вмерзло в кригу, та присипане сніговим порошком. Процес такий: альбедо у листя набагато нижче, ніж у криги. Тому листя гріється на сонці, та потроху підтоплює під собою. Не впевнений, що такий збіг факторів доведеться побачити ще в житті.
По краях води під берегом був якийсь темно-червоний мох.
Луки
Давно бачили, що в далині щось горить. Пішли подивитись. Ідемо, по дорозі бачимо ось це:
У нас не було здогадок, окрім версії про те, що це капище толкіністів. Думаю, що навряд чи.
Виявилось, що це люди запалювали траву, бо вони з того типу, що вважають, що палити траву то корисно. Ось один з них.
Ось горить трава навколо дерева. На щастя, дерево не зайнялося.
Вирішили ми, що потушимо траву, та затоптали вогонь. Спочатку чоботами, а коли вони почали самі диміти, та жар пішов у ноги, то знайшли якісь дверцята від тумбочки, і ними гасили.
Поки тушили, метрах в 100 від нас їхала машина та сигналила нам. Не знаю, чи вони були за нас, чи за підпалювачів. Водій не дав зрозуміти того ніяк.
Пропахли димом та пішли. Здається, ось ця бабулька теж підпалювала траву. Чорт зна, що тут коїться.
Ну, ми щось загасили. Сфоткали себе у воді одного з численних рукавів з чергового містка.
Ось з цього містка.
Потім повз розламане надвоє дерево
пішло по своїх домівках.
Посилання
- Моя весняна вилазка на Жуків.
- 7 сторінок розповідей про «Будівництво №1»: В. Дзивалтовский, В. Павлик, А. Нелина, Е. Нелин «Туннели под Днепром: без грифа “Секретно”» (архів сторінки сайту razvedka-vmf.kiev.ua)
- Відео: Київ. Тонелі — тележурналісти в тунелі на човні