Трошки подивився на це село в Карпатах, та зробив дві спроби видертись на гори. Обидві спроби були невдалими, зате через них я полюбив хайкинг. Куштував колочавську страву «ріплянка», яка є поєднанням картопляного пюре з кукурудзяним борошном, і, на жаль, не можу її порекомендувати. Якщо ви опинились в цьому селі, то треба йти в гори, а повертатись лише для того, щоб відпочити.
В селі бігло багато струмків. На жаль, в їх пониззях було багацько сміття.
Однією з цікавинок села вважаються ці залишки військових споруд, що стоять тут з часів Другої Світової війни. Вони знаходяться на початку дороги, яка йде від Колочави в бік Мерешора. Всередину я не ходив — не хотів, бо навіщо, коли ззовні стільки краси? Воно зачинене, треба телефонувати, щоб хтось прийшов, відчинив та показав. Номер телефону написаний прямо тут.
Карпати — це царина води. Вода текла, висіла, падала, лежала снігом, стояла у величезних калюжах.
Струмки, річечки та річки текли між будинками, через городи, повз дороги та іноді просто дорогами. Неймовірна краса.
Бачив пішохідний місток, який вів до закиданого сміттям джерела. Це теж по дорозі на Мерешор.
Селяни не лякалися їздити по хліб на велосипеді за температури у -15°C.
Я був тут не сам, а з друзями. Мені постійно муляло, що треба ж кудись видертись, якщо ми в Карпатах, але з таким бажанням я був лише один. Було зроблено дві невдалі спроби: одна групова (після вмовлянь), та одна соло.
Соло я спробував підкорити найвищу гору поблизу Колочави. Вона звалася Стримбою, і мала 1719 метрів від моря, з яких від рівня річки Тереблі мені треба було набрати 1100 метрів. Був сніг, і місцевий дядько вмовляв не йти. Я не послухав та пішов — чоботи ж не для сауни купував. Ось мій нуль метрів підйому — одна з тутешніх основних малих річок Сухар майже перед впадінням до Тереблі. Звідси тільки вгору, спочатку непомітно, а потім стрімко.
По дорозі бачив одне з відділень зв'язку.
Дійшов до початку стрімкого підйому, почав дертись. Подекуди на чотирьох кінцівках треба було повзти, щоб не посипатися з камінням. Йшов економно по силах, але так, щоб нон-стоп.
Вид униз мінявся з кожним кроком вгору. Тут я і підсів на хайкинг, хоча це не перша моя гора Карпат.
Зимовий вид на хребет з полониною Красна.
Красиво. Незрозуміло, як сюди перли будматеріали. Дороги дуже складні — глибокі колії з бруду, та ще й стрімко під гору. На фото нижче просто амбар, але ж тут є і більш серйозні, електрифіковані будинки. Мабуть, везли у сухий сезон тракторами на кшталт «Прикарпатця».
А ось, чому вирішив далі не намагатись підкорити Стримбу. Писав вище, що з кожним кроком змінюється вид. Ось приклад, як радикально він може змінитись. Різниця висоти з амбаром з попереднього фото, мабуть, сто метрів. Це я у хмару заліз.
Як розумієте, я постав перед важким вибором:
піти далі, підкорити вкриту товстим снігом Стримбу та спуститися з неї до темряви, маючи тільки гірські чоботи без кішок, ще й по приладах, бо очі бачать тільки сніг з парою, щоб після цього усі вклонялись перед моїми відвагою та слабкістю розуму; або ж...
попити пуеру, термос з яким був моєю їжею на весь підйом, насолодитися ще раз зимовим видом під чайок, та почати даунхіл назад у теплий, з борщем, вайфаєм та сауною, будиночок, з якого всі мої друзі навіть носа не захотіли висунути на вулицю.
Гравітація перемогла. Трошки самозбереження в мене ще лишилось, та я піддався силі тяжіння. Постояв серед хмари, повернувся на 180°, та дістав пуер. Потім пішов трохи іншою дорогою для різномаїття.
Ще була спроба сходити на гору з усіма друзями, серед яких було немовля. Довго вмовляв їх, та вмовив спробувати на Дарвайку. Набрали лише метрів 250, побачили трохи пейзажів, мали цікаві пригоди як то вертикальна коров'яча стежка з дитиною, круті спуски з дитиною, та величезні калюжі снігової води. Не пішли далі. І, якщо чесно, то й добре, бо ніхто не мав жодного спорядження. На сімох людей тільки одна пара гірських чоботів взимку — то неправильно.
Здається, я зробив з того всього висновки, та вже навіть перевірив їх на інших горах Карпат. Сподіваюсь, що буде можливість повернутись та видертись на навколишні хребти ще раз.
Висновок 1: йди сам, не треба вмовляти тих, хто не хоче. Тих, хто хоче, знайдеш на горі.
Висновок 2: знай та враховуй сили друзів.
Висновок 3: враховуй погоду.