Джайпур

Джайпур виявився набагато спокійнішим та чистішим за божевільне місто Варанасі, звідки ми прибули поїздом. Вокзал був чистим, та не мав живого килима з людей — не було потрібно пильнувати свої кроки, щоб не наступити на чиюсь кінцівку. Ті, хто чекав на поїзди на підлогах, розміщувались охайно, як іконки на екрані комп'ютера. Не скажу, що трешу не було зовсім — все ж таки трішечки було, але у незначній кількості.

Прямо з платформи вокзалу, з платного телефонного кіоску «STD ISD PCO» ми зателефонували до свого гест-хаузу. По нас прислали авторікшу Імрана, з яким — за більше грошей, ніж було б без нього — ми два дні їздили найбільш попсовими місцями Джайпуру у травневу спеку: вночі +30°, вдень +44° — купуєш воду, випиваєш, одразу купуєш наступну.

Галтаджі

Почали обхід основних дивоглядів з Галтаджі (Galtaji), також відомого, як храм мавп.

Щоб потрапити до храму, треба перевалити через пагорб. Дорога-серпантин є пішохідною, хоча іноді траплялись індійці-мотоциклісти на своїх «Героях Хонда». Якщо йти з міста, до храму та назад, то в один бік до храму набір висоти 48 метрів, а у зворотній — 91 метр. Подекуди в інтернеті це вважали особливою пригодою. Ну, бог їм суддя. Ось вид приблизно з найвищої точки серпантину.

Одна з будівель храму Галтаджі з напівстертим написом на колонні: «перед використанням камери зверніться, будь ласка, до офісу храму Галтаджі». Цікаво, цікаво. Почали зустрічати мавп.

Мавп було досить багато. Ось одна, яку бачили на вершині того серпантину, який йде до Галтаджі. Стоїть якась мала будівля. На її стіні — дуже незручний кран з водою, на крані тому — мавпа. Гідрувалася тварина, бо спека була помітна.

Інший ракурс на ту мавпу:

А тут їх в кадрі десяток та ще трошки. Мавпа, що сидить на першому плані — альфа-самець. Тримався ближче до нас, на випадок якщо даватимемо їжу. Інших відганяв.

Джал Махал

Джал Махал — це такий палац у водосховищі Ман Сагар. Індійці вимовляють «мехель», а не «махал». Ми бачили його тільки з берегу, всередині не були.

Джал Махал та чапля Ardea alba modesta, котрих тут було багато.

Купили туристський квиток для іноземців. В той час він коштував 300 рупій (для іноземця), та дозволяв відвідати чотири місця: палац вітрів Хава Махал, Амер форт, Нахарга форт, Альберт хол. Нахаргу ми не планували. Коли сказали Імрану, що хотіли б ще в Нахаргу, він запросив ще 200 рупій, бо серпантин до Нахарга-форту довгенький.

P.S. Думаю, більш сучасний аналог такого квитка тепер зветься Jaipur Darshan, діє впродовж двох днів, дозволяє відвідати аж 9 місць, та коштує 1100 рупій. Два дні на 9 місць це буде трохи замало, доведеться побігати (потрібен буде транспорт, тобто теж гроші).

Хава Махал

Дерево біля входу у палац Хава Махал. Здається, це бенгальський фікус Phicus Bengalensis.

Я так зрозумів, що цей «палац вітрів» був жіночою частиною одного з палаців одного з альфа-самців, що колись жив на планеті Земля.

Вид з Хава Махала на одну з головних вулиць Джайпуру. Площа, яку тут видно, має назву Badi chaupar. Вулиця — Johari bazaar. Навіть автобуси є. Як було б добре знатись на маршрутах та не переплачувати рікші.

У палаці вітрів було багато відвідувачів-індійців — мандрували люди своєю величезною країною. Майже всі хотіли з нами сфоткатись на всі мобілки. Поки одні фоткались, підходили інші та теж ставали у шеренгу незнайомців. Ну, і я одну фотку і собі зробив, якщо так. Знав би — приїхав би з триногою та зняв би відео, як мутує шеренга з бажаючих пофоткатись разом незнайомців. Цікаво також, як усі хочуть доторкнутись до білошкірої жінки. Руку на плече покласти, за руку взяти. А самі ще й у шарфах у ту спеку, вищу за +40°...

Фото цінне, але не показую його тут з персональних причин.

З деяких ракурсів палац Хава Махал нагадував мені обличчя мохнатого павука анфас, з його багатьма очима.

Форт Амер

Форт називається «Амер», як і місто, неподалік якого цей форт розташовано. Інколи кажуть чи пишуть «Амбер», щоб було схоже на англійське слово для позначення бурштину — мабуть, сподіваються, що якщо буде бурштином, то більше народу попре. Але більше й не було треба — форт вже був популярний, в ньому було важко спіймати хоч якийсь кадр без різноманітних туристів. І ми двоє серед них.

Ми приїхали до цього форту здебільшого через те, що тут можна було проїхатись на слоні. Слони курсували від підніжжя форту до плацу всередині. Було дорого: 900 рупій за одну людину. Було не цікаво: попона повністю закривала від тебе слона, коли ти на ньому сидиш! Не побачити було й не помацати. Було недалеко і повільно: 650 метрів за 10 хвилин, людина пішки швидше йде. Але що поробиш — раз в житті треба було.

По форту висіли великі таблички: «Не давайте чайових. Фотографії зі слонами не дозволені. Доносьте на несанкціонованих торгашів».

Але погонич та інші працівники форту, або навіть просто так звані «хелпери», на таблички ті не зважали, та все одно просили додаткових грошей, а також не поспішали давати решту. Коли я попросив решту 200 рупій від своїх 2000, обличчя у погонича було вкрай обурене, аж шкода було його, з його простягненою рукою. Але, на превеликий жаль, я не можу нагодувати всіх людей світу. Тільки рікшу Імрана!

Свого слона не бачили, але бачили декількох інших, що йшли назустріч.

Перед поїздкою було важко знайти, звідки саме стартував маршрут слонів. Знайшов, тільки коли сильно наблизив супутникову мапу — побачив декілька білих цяточок, припустив, що то слони, бо не були схожі на автівки. То були їхні світлі попони. Тепер, коли ми там побували персонально, я намалював маршрут слона на Гугл-карті.

Здається, існував ще один, довший (= дорожчий) маршрут слонів. Про нього я нічого не знаю, окрім того, що він стартував з того ж місця, звідки й наш, короткий.

Амер-форт дуже великий та цікавий. На якісний поверхневий огляд форту можна витратити цілий день.

Це — плац форту. Ліворуч від центру фото видно порожню платформу зі сходами — це була кінцева зупинка слонів. Висока тварина слон підходила туди, і пасажири зручно злазили.

Це вид вниз, туди, звідки йшов наш слон. Серед штучної водойми стоїть екземпляр садово-паркового мистецтва моголів з назвою Кесар К'ярі (Kesar Kyari). Навколо того всього декілька невисоких, але дуже привабливих гірських хребтів. Дуже шкода, що не мав можливості на всі ці хребти видертись.

Площа в іншій частині форту.

Отака архітектура Амер-форту: цікава купа прямокутних виступів, вирізів, та нашарувань. Серед прямокутників є трохи арок, трохи куполів.

Можливо, найцікавішим місцем у форті була ця шахта, повна кажанів, які спали. Пояснити, як туди пройти, я не можу — було багато поворотів коридорами. Якщо вас туди поведе якийсь непроханий хелпер, як нас, то готуйте гроші замість цих ваших «дякую». Кажани були прикольні, без нього ми б навіть не знали, що там таке є, тому я дав скільки-то грошей (не пам'ятаю, скільки). Він вів нас п'ять хвилин, і не був задоволений винагородою.

Окрім кажанів в цій шахті сидів ще голуб. Він не спав, а просто чекав, коли температура на дворі спуститься хоча б нижче +40°, та сподівався, що виживе.

Трошки місцевих брендів для шановних читачів. Ми гідрувались цим у невеличкому магазинчику десь біля Амер-форту. В магазині був тільки продавець (ото він сидить не в фокусі). Він стримував себе декілька хвилин, а потім почав ставити запитання про те, що не дає йому спокою — про статеве життя. О, Індія! WTF?

Форт Нахарга

Проїхати всередину форту Нахарга коштувало 10 рупій додатково до того туристського квитка. Цей форт набагато менш популярний, ніж Амер, та трошки занедбаний у порівнянні з ним. Будівля форту велика та нуднувата. На подвір'ї більше дерев, і вони вищі за ті, що в форті Амер. Індійці вимовляють «Наарга», а не «Нахарга». У 112 метрах нижче починаються будинки Джайпура, який звідси виглядав величезним.

Окрім нас двох, відвідувачів в Нахарга-форті не було. На дворі були охоронці, касир, та наш рікша.

То якщо не рахувати мавп, котрих тримали за ґратами. Мавп можна було годувати; я годував арахісом. Годувати макак не було приємно, тому що у них сувора ієрархія з самцем-домінатором. Їжу приймав тільки він. Якщо хитрощами дати їжу іншій мавпі, поки він жрав, то інша мавпа одразу тікала з їжею, але він, поганець, наздоганяв та лупцював. Навіть мавпенят не шкодував. В жорстокому світі ми живемо.

Внутрішнє подвір'я будівлі форту.

Обсерваторія Джантар Мантар

Це купа інструментів давнішньої астрономії та визначення часу. Трикутна структура є найбільшим у світі сонячним годинником. Видиратись на нього в ту кабінку було не можна.

Альберт Хол

Зайшли також в Альберт Хол, бо це було включено у квиток. Там було нецікаво. Я виніс звідти лише згадку про божевільну мініатюру: якась риба заковтнула Шиву, коли він гуляв з друзями. Але Шива збільшився у розмірі та розірвав голову риби зсередини. Через м'ясисту, вологу від біологічних рідин, дірку, яка утворилася, гуляки вийшли та продовжили прогулянку. Обмазані кров'ю, думаю.

І ще виніс згадку про те, що в Альберт-Холі стояли підлогові вентилятори:

* * *

Спитали в Імрана, яке значення його імені. Імран під'їхав до свого батька, також авторікші. Батько сказав: «ви знаєте гравця в крікет на ім'я Імран?» Не знаємо, та й гравців таких біля 20. Кажемо: нам цікаво саме значення імені, а не на честь кого. Ось ім'я Матвій, наприклад, означає "божий дар".» Імран-батько на те відповів: «А. Ну Імран теж означає "дар божий"!» Почитали потім в інтернеті. Вікіпедія каже, що арабське ім'я Імран означає «процвітання» або «той, що довго живе».

Так, Імран-син не знав значення свого імені. Але ж увесь час намагався того значення — «процвітання» — досягти з нашою допомогою. За наш другий день в Джайпурі ми наїздили з ним аж на 1200 рупій, при цьому він весь час не припиняв спроб завезти нас в ідіотські магазини килимів та прикрас. Періодично перевіряв, чи ми не змінили свою думку? Чи не захотіли купити величезного недешевого килима, щоб потім тягти цей багаж крізь аеропорти? No, thanks.

Гест-хауз Pearl Palace Hotel, в якому ми зупинялись на дві ночі, дуже рекомендую: це був недорогий та чистий оазис спокою серед трошки божевільної Індії.

В Галтаджі, та взагалі в Джайпурі, дуже круто. Якщо мати час та свободу погуляти тут повсюди — по місту, фортах, храмах, а головне — по горах, — то вистачить на багато днів.