Туристові в Рівному практично нічого робити. Можна сходити на дитячу залізницю, якщо таке подобається. Після цього лишиться просто ходити по місту від кафе до кафе, щоб вбити час — я так робив, і натрапив на найсмачніше морозиво в своєму житті (того ресторанчику, схоже, вже нема). Можна сісти на маршрутку та поїхати у Клевань на той тунель кохання, але ж то вже не в Рівному буде, а в області.
Рівненська ДЗ працювала активно. Знаходиться вона між ринком та річкою Устєю. Маршрут мала менший у порівнянні з Запорізькою, яка для мене є еталоном українських дитячих залізниць. Але буда гарною.
Трошки пофоткав локомотив, без того ніяк.
Все, пов'язане з дитячою залізницею, мало на собі здалеку видний інвентарний номер — навіть будівлі.
Трошки пофоткав вагон, без того теж ніяк.
Колію залізниця мала вузьку.
Вдень біля дитячої залізниці було важко рухатися через базар, який сягав самісінького входу у ДЗ, та трохи заважав йти пішохідним мостом. Ввечері, коли базар зачинився, тут стало вільно, але й залізниця тоді теж вже не працювала.
В старому Гідропарку, що від ДЗ неподалік, є містки через каналізовану річку.
Місток, яким дитяча залізниця перетинала невеличкий канал. Позаду видно ще один місток.
Ще тут на березі ставку, серед вербових гілок стояли ці старі паркові скульптури.
Ще була ротонда.
Вище по річці облаштовано ще один ставок з назвою Басів кут.
В центрі міста було багато агресивних та некрасивих вивісок. Бізнеси ставили музику задля привернення уваги. Траплялась також і звукова реклама.
Творчість від мережі аптек: потроху відрізали букви від своєї назви. Погуглив: виявилося, що творчість була вимушеною — то через рішення антимонопольної комісії, яке зобов'язало мережу прибрати з назви частину про низькі, або «оптові» ціни. Це було по всій країні у них. То просто я вперше натрапив у Рівному. Думаю, що справедливо, бо ну які там нізькі ціни. Вийшли з ситуації достойно, з гумором. Тому — повага!
Тут ще траплялись старі та незручні всередині тролейбуси «Татра». Люблю бачити ці старі тролейбуси, як і багато хто ще.
Були в Рівному і більш сучасні тролейбуси.
Пройшов крізь арку.
Там побачив трохи того, що зветься колоритом.
Ох, не дарма Тарас такий сумний стояв...
Проходив повз щось дивне. Почитав табличку, де було написано, що цим відзначили те, що дослідили рід Лимич аж на 17 поколінь, і провели у 2000-му році з того приводу віче. Доведеться читати Вікіпедію!
Будівля органного залу стояла, а я її бачив. Тільки ззовні.
Статуй діви Марії в Рівному бачив менше, ніж у Івано-Франківську — лише ось цю:
Будівля в стилі «модерн» (музей Леся Курбаса). Я не знаюся на архітектурі, то мені підказали.
Пожежна частина.
Будиночок.
І ще якась давнина.
Ці ідеальні таблички висіли у якомусь вікні. Щоб так круто зробити, потрібно чимало вчитись. Мабуть, ще й руками, а не комп'ютером їх робили.
Ось що було в Рівному красиво: золотий пил від липових дерев, який лежав в нерівностях поверхні, куди його закидав вітер. Бордюри з пнями,
тротуарна плитка,
контури запаркованих машин,
або вибоїни доріг — природа зробила це все красивим за допомогою того золотого пилу.