Неймовірне місце на планеті Земля, обов'язкове для відвідування. Відвідувачів тут багато (ще б пак!), але на них там навіть і не дивишся, бо навколо щось неймовірне. Черги на вхід є, і великі, вхід не дуже дешевий.
Неймовірне місце на планеті Земля, обов'язкове для відвідування. Відвідувачів тут багато (ще б пак!), але на них там навіть і не дивишся, бо навколо щось неймовірне. Черги на вхід є, і великі, вхід не дуже дешевий.
Воно того безумовно варте, як і варте всіх міжнародних статусів, як то об'єкту всесвітньої спадщини Юнеско.
По білій дорозі йдуть босоніж. Трошки вище є декілька купалень, як тут на фото. Хто хоче, користується.
Вода накрапає, тече у канальцях, стоїть у поглибленнях, які сама ж і утворила.
Люди фоткаються та лазять у воду там, де це дозволено.
Нагорі підлога стає рудуватою.
Селище у підніжжя теж зветься Памуккалє.
Після підйому білою дорогою опинився на плато з залишками Хієраполісу — одного з сотень давньогрецьких поселень на території сучасної Туреччини. Руїни продовжуються ще трохи далі вгору.
Є амфітеатр,
та інші руїни, музеї. Я не ходив.
Памуккалє стоїть на березі великої гірської долини невеликої річки Великий Мендерес. Трохи в димці було видно інший берег, до якого біля 40 кілометрів.
Є там і цей невеличкий та дуже охайний скверик з видом на долину.
Ото ходив я, дивився, дивувався, а потім трапився захід Сонця, і він був красивіший за все інше. Не здивуюсь, якщо це є одним з найкращих видовищ планети Земля.
Мрію побувати тут ще колись у житті. Декілька разів: у грозу, взимку, восени, та на схід сонця.
Біля Памуккалє ще є так зване червоне джерело в селищі Карахайїт. Набагато менше за Памуккалє. Туди теж йде автобусик від Денізлі. Червоне джерело не можна порівнювати з Памуккалє. Просто — сюди можна приїхати, якщо ви вже неподалік. Селище там охайне.
