Клевань

Клевань має надпопулярний туристичний спот: тунель кохання. Так званий.

Популярний настільки, що аж о п'ятій ранку тут вже є люди. Світла ще недостатньо, а вони намагаються фоткати. І я теж намагаюсь фоткати.

Місцеві помітили потік туристів та збирались робити доброустрій навколо.

Біля рейок встановлено декілька найпростіших урн у вигляді пакетів для сміття на рамці.

Звичайно ж, при створенні цього тунелю ніхто не мав на увазі кохання. Цю неелектрифіковану гілку залізниці було насипано до військової частини та деревообробного підприємства у сусідньому селі.

Важлива інформація для тих, хто їхатиме сюди вперше: беріть спрей від комарів, якщо їдете у теплу пору року. Тут їх буває дуже багато.

На початку тунелю люди позалишали стрічечок.

Біля самісінького входу у тунель всю романтику псує якесь лежбище.

З тунелем все. Пішли до другої цікавинки Клевані, дивлячись навколо.

Декілька багатоквартирних будинків.

Стара, жорстока бруківка на неосновних вулицях.

Навчально-виробничий комплекс.

Дерева в парку.

Білка.

Одна з небагатьох основних вулиць.

Непоганий спуск та підйом біля річки сподобається велосипедистам.

Бібліотека.

Центр життя Клевані — навколо цієї зупинки на шосе. Тут магазинчики, придорожні ресторани, міжміські маршрутки, машинка з кавою. Хтось купив багато автомобілів Barkas B1000, розфарбував у зелений та рожевий, та торгує з них кавою у Клевані та Рівному.

Неподалік серед приватних будинків стоїть костел. Він за стіною, та ворота його зачинені.

Хтось каже, що в Клевані є руїни замку. Це не так, то не можна назвати замком. Хіба що фортецею. Ось подвір'я всередині.

Пропоную почитати статтю «Клеванський замок» на Вікіпедії. Там сказано: «спрощена провінційна архітектура».

Хто полюбляє закинуте та забуте, той може зробити тут собі чергову папку з фотографіями.

Треба бути обережними, дивитись під ноги, бо трапляються дірки, як то від старого туалету.

Сподобався міст-віадук.

Спробував обійти фортецю навколо по грунтівці, яка мала б бути кільцем. Але її подекуди забудували приватними будинками. Та й не видно з неї нічого, деревами все заросле.

Неподалік бачив пішохідний місток через річку Стубла.

Річка — маленька.

Їдемо звідси у Рівне.