Киркларелі

Доїхали від Бабаесків до Киркларелі маршруткою. Вони курсували раз на пів години. Вартість проїзду була 6 лір, їхали хвилин 25.

Приїхали, вийшли, та почали йти навмання. Все фоткаємо.

Бачили Платанус оріенталіс з табличкою.

Бачили коробки для непотрібних книг та іграшок. Книжки — ліворуч, играшки — праворуч.

Бачили жовтий будинок та смугастий зад шкільного мікроавтобуса.

З кожної оселі стирчали труби нагрівальних котлів. На фото не видно, як з однієї з труб йшов дим.

Місцева моторошна зелена могилка (такі ж дивіться в Бабаесках) тут зовсім маленька, нижче коліна. Всередині нічого не горіло.

Будинок в кольорах спортивного клубу «Фенербахче». Синій та жовтий це не просто так, не думайте.

Ось «забита» (zabıta, підвид турецької поліції) вішала заборонну стрічку навколо зруйнованої будівлі. Поки я фоткав це, то я боявся, що може це не можна знімати. Але поліціянт сам такий: дістав мильницю, зробив два кроки назад та клацнув. Мабуть, для звіту.

Бачили крани з водою на вулиці.

Тут до нас підійшов місцевий турок, почав привітатися та пропонувати поводити нас містом. Я забоявся, що це те ж саме, як в Індії — поводять, а потім проситимуть грошей, про що спочатку не домовлялись. Але раптом помітив, що цей турок розмовляє англійською краще за мене, і без акцентів. Спитав в нього, як так (в мене рівень C2). Виявилось, що турок той хімік харчової промисловості, та прожив десять років в Канаді, та вивчив там три мови. Потім повернувся, бо сумував за своїми та за Туреччиною. І тепер сумує, що не вистачає спілкування з іноземцями. Казав, що його батько помітив нас крізь вікно та покликав сина.

Тож далі ми йшли вже не навмання, а з місцевим гідом. Повів він нас на два пагорби, на яких стоїть місто. Перший пагорб мав на собі типовий меморіал. Назва меморіалу «сорок героїв». «Кирк» (kırk) то «сорок» турецькою, та ще й якесь сакральне число, і є синонімом «ну, чорт зна скільки точно, але багато». Щоправда, імен героїв тут наведено саме сорок.

З пагорба видно дві градирні Хамітабатськой ТЕЦ, яка стоїть між селищами Татаркьой та Хамітабат. По прямій до станції — 30 км.

Дві картинки в одній

Таблички з номерами для водопровідників та електриків на огорожі.

Собака сів якнайзручніше.

Струмок Шейтан, той самий, що тече крізь Бабаескі, тут захований у колектор під вулицею. Колектор ще не засипано землею, він був навіть вищий за дорогу, та подекуди сходи вели на його широку бетонну спину.

На другому пагорбі Яйла згоріла школа.

Градирні Хамітабатської ТЕЦ видно і з цього пагорбу.

Турки, яких ми зустрічали, розпитували нашого гіда, що це ми робимо, та чи бачили ми вже те або інше. Або казали: «— Цей будинок теж старий, зфотографуйте його». Старий будинок раз:

Старенький будинок два. Праворуч мужики, які примусили мене зафоткати його.

Старенький будинок три. В ньому колись робили оцет.

Синагога ремонтувалась. Наш друг сказав, що на той час у місті було тільки дві єврейські родини. Інші від'їхали на трохи більш ближній схід.

Стеля з зіркою Давида.

Магазин «Гуглл-фешн».

Вокзал в Киркларелі не працював. Гілка залізниці та ж сама, що йде крізь Бабаескі. Тут, у Киркларелі, ця гілка залізниці закінчується. Он біля того елеватору, який трохи видно на світлині. Навколо вокзалу зроблено місце для гулянь. Пішохідна вулиця Istasyon це непоганий парк.

Будівля вокзалу була закинута, але пофарбована.

Трошки поганого кернінгу наостанок.