Вокзал.
Вокзал.
Вид з вокзалу на Сиваш.
Кінець рейок залізниці.
Колись рейки йшли далі до міста.
Колись вокзал був ближче до центру. Ось залишки старої станції:
А ще раніше залізниця йшла аж на Арабатську стрілку. Через протоку встановлено трофейний міст, який привезли від німців після другої світової війни. Зараз тут асфальт, якщо вибоїни наскрізь так можна назвати. Можна спробувати обережно проїхати машиною. Смуга тільки одна: хтось їде, хтось має чекати. З боків мосту рибалки сидять та ловлять рибу.
На мосту перестріли якогось мужика, який розповів, що, нібито, німці хочуть повернути собі той міст на пам'ять, та пропонують побудувати новий замість цього. Але, нібито, з депутатами нашими дуже важко домовитись, то нічого поки що з того не вийшло.
Початок сходів до порту.
Вид з маленького оглядового майданчика біля тих сходів.
Весело, що посипка проти ожеледиці в Генічеську — це просто дрібні морські мушлі, яких тут багацько.
Сходи теж посипані тими мушлями.
Міський пляж огороджено захисним парапетом для захисту проти штормових хвиль. Парапет той заввишки десь біля метра. Влітку прямо на парапеті люди лежать та засмагають. Цей пляж неглибокий, тому, як водиться, має назву «дитячий».
Парапет захищає не від всіх штормів — іноді хвилі бувають вищі за нього, та закидують водорості метрів на двадцять на пісок пляжу. Також, місцеві кажуть, що пісок вимиває, і підсипати новий потрібно кожного року перед туристичним сезоном.
Таке воно, зимове Азовське море — в частковому анабіозі.
Не смітити.
Всі будинки, які знаходяться біля моря, влітку здаються в оренду. Можливо, що й взагалі усі будинки в місті, окрім адміністративних.
Вказівник для туристів на центральному променаді Генічеську — проспекті Миру.
Дитячий майданчик на проїжджій частині чекає весни.
Реклама дизайнерських послуг.
Ворота чогось закинутого.