Камя'нець — Бакота — Кам'янець

Я 🚲 біля Кам'янця з 🚲🚲🚲 друзями.

Зустріли біля ️🚂 авторитетну персону. Показали їй маршрут, спитали, може ще щось додати? А вона така:

Той, хто перепитував, повернувся до нас, резюмував: «Аня сказала, що

».

Він інакше сказав, але це можуть читати мої батьки, тому замінив на «вафлі».

Рано вранці ми 🚲🚲🚲🚲 до села Устя. Побачили там неймовірну красу, якої я не очікував.

Потім повернули до Тарасівки.

Спустилися до неї жахливою дорогою, але ніхто не пробився і не впав.

Поїхали угору гравієм. Тут стало зрозуміло, що на нас чекає:

Потім промайнули крізь Баговицю та Станіславівку.

Наблизилися до першої водної перешкоди — річки Тернава.

Спуск до Тернави на гревел-байках став однією з найбожевільніших подій мого життя.

Я не впав, не зламав 🚲, не пробився тим гранітом, але отримав шрам на плече від акації.

Там був 🌉, броду не було, але внизу до моста була жахлива багнюка з мулом від двох тижнів 🌧️.

А після 🌉 був крутий підйом на одне з найкращих місць України — Китайгородське відслонення.

Було дуже красиво. Від того ми багато матюкались.

Спробуйте самі туди поїхати і не матюкатись від краси.

Спустилися кущами та травою знов вниз.

а там шумить ще більш красивий

потік в урочищі Окунь.

Ми цей струмок перейшли, але це за брід не рахується. Занадто красиво та неглибоко. Я навіть шосейне взуття не знімав.

Від Окуня одразу пішкодрал вгору крутим ухилом, де ніхто навіть не намагався спробувати поїхати.

А потім що було? Було поле кабачків, і замість стежки — лише напрямок. Їхати було неможливо, тож знов був пішкодрал, хоч і ровняк.

Крізь Демшин — у Субич. Куди ото той Сашко повернув... А, знов до карколомно красивого місця.

Наступне село звалося Калачківці, і ми там пили воду, після чого треба було не випасти через кермо на дуже крутому спуску по траві до річки Студениці.

Через Студеницю таки був брід. Холодний, красивий.

А потім одразу торчок.

Видерлись ті 160 вертикальних метрів пішки, позбавились літра води кожен. Знайшли криницю у Колодіївці, обливалися холодною водою — все висохло як ми ще з села не виїхали.

Виїзд з села був організований за звичною формулою:

Там вже й Бакотська затока була скоро. Вона виявилася набагато менш цікавою, ніж весь цей маршрут-адвенча. Тепла вода з мотлохом на поверхні. Але як частина маршруту — згодиться!

Шлях назад був інакшим.

Ледве встигли поїсти в Кам'янці по поверненні біля 22:00.

А жерти хотілося сильно. Дякуємо тому закладу, що працював в такий час.

На наступний день був план ще в інший бік від Кам'янця так само страждати.

Було одностайно ухвалене рішення не їхати.

Натомість зганяти лише до Хотинської фортеці асфальтом, а після — жерти й пити.

Так і зробили. В фортеці я спіймав кліща.

Всі зарядилися повагою до 🚲🚲🚲🚲, які вивезли весь цей чортів треш — без жодної механічної проблеми. Спонсори, пишіть мені, поставлю посилання!

Це був один з найкращих днів в житті