Карпати-2021

Я 🚲 по Карпатах з 🚲🚲🚲 друзями. Було офігенно і я хочу ще.

Зі старту — у 🌧️ та у зовсім необов'язкову глину.

За півгодини після старту — вже несли 🚲 та 👟.

Віджали воду зі 🧦.

Пересиділи ⛈️ на зупинці в Лаврові.

Промайнули приємні магазинчики Старого Самбору, та знов зупинились у сільмазі біля станції Стрілки. Ми так вже робили, мабуть, сподобалось. Ну, а звідти почалося моє знищення.

Я сподівався, що вже став стерпним велосипедистом.

Але, на жаль, ні. Я — просто 👨, яка 🧡 🚲, але не має 💪.

У якийсь момент, який трапився значно пізніше, моя висмоктана оболонка прокотилась крізь КПП «Сянки». Почався Ужок вниз, чим я не насолодився, бо був помітно 😞.

І одразу ті ж 260 метрів вгору, але вже гравієм — Гусний → Розтока, за середньої температури +34°C, що не допомагало.

Звідти — вниз, і в мене тоді частково лопнув гальмівний тросик на одній з численних ям. Але на цей велопохід гальм вистачило.

Впродовж тридцяти кілометрів був відпочинок, який досить скоро закінчився. Перед початком підйому на Воловецький перевал я врятував мале 😿, яке лежало на 🛣️, вкрай перелякане. Можливо, саме для цього я їхав в цей велопохід.

Після котячого спасу ми 🐌 на Воловецький, напилися нагорі різних рідин, покаталися на гойдалці.

Спустилися.

А потім виявилось, що Подобовецький — це теж перевал, і його теж потрібно заїхати.

А потім ще якийсь дуже гравійний підйомчик метрів на 70.

Наступний день почався спуском крізь Пилипець та 🛣️ до чарівного Міжгір'я. Ми з'їли 🥐☕ — як же мало це було для підйому на Синевирський перевал!

Я хочу жити в Міжгір'ї з 🚲, та 🚲 Синевирський перевал в обидва боки перед роботою.

В перевал я заїхав дуже погано — мало того, що слабкий, так ще й вчорашні 2 тисячі набору від'їли моїх м'язових тканин.

Він має більше набору висоти, ніж я гадав.

Продовжив крутити, але вже вниз.

Покриття 🛣️ з цього боку було набагато кращим. Були поріжки між різними шматками гарного асфальту. Стрибав.

Але ж як круто було!

🦵🦵 були дуже вдячні прохолоді тієї швидкої води.

Спустилися в Лопушне, сховалися від 🌧️. Сидимо, а назустріч — велосипедисти. Питають нас:

Так, кажемо. Але легко не буде. Розраховуйте ці сім кілометрів йти до трьох годин!

Виїхали з Лопушного на ідеальний асфальт. Проїхали ним 15 метрів та повернули до селища Присліп, на погану дорогу, яка, вочевидь, йшла нагору на полонини — такі самі, з яких ми тільки що злізли.

Бо асфальт — то для шосерів.

А у нас — гревел.

З кожним метром уперед збільшувалися дві речі:

Скінчилися залишки асфальту.

Скінчилося те, що можна було назвати гравієм.

Почався пішкодрал:

Як мені тепер відомо, Карпати — то є царина води.

Ми йшли по траві, під якою була вода.

Вода текла і стежинами, і коліями, і дорогами.

Пік 🌧️ впав на нас, коли ми були на околиці Новоселиці.

Ми встали під дах поодинокого сараю.

🌧️ трохи вщух, і ми пішли під ним. Треба ж і до ночівлі встигнути доїхати.

Дорога йшла прямісінько крізь чиєсь подвір'я. Хазяїном був добрий дідуганчик, який не часто бачить цивілізацію. Потеревенили з ним трохи, він наставив нас на шлях до потрібного перевалу.

За перевалом було село Ялинкувате.

На тому перевалі біля гори Близнюки я повірив у свій алюмінієвий 🚲 та відпустив гальма.

Все було 👍, лише щось відпало з багажу на ямах.

Сільський малий підняв, віддав, дякую!

Доїхав до Волосянки.

Ну, це все — лишилося тільки 🛣️ до Славського трохи.

Згадав, як їздити, спринтанув у маленький підйомчик.

Знайшли ночівлю, помили 🚲🚲🚲🚲 із садового шланга, прийняли 🥘, та залягли.

Останній день був ☀️ — добряче обгоріла ліва 🦵.

Набрали майже півтори тисячі:

Як виїхали на асфальт, то вдали з себе швидких велосипедистів, проїхавши трохи змінами від Стрілок до тунелю за Бусовиськом.

У Старому Самборі з'їли останні батончики в компанії 🐤:

Але це не був 🏁, бо від Старого Самбору до Терла 🛣️ не є рівною! Ще метрів 300 набору, яких я вже зовсім не хотів.

Ну, що ж. Хоч м'язів в мене і не було, ця велоподорож таки добігла свого кінця!